Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

    Наші вчорашні «порішання» затягнулися. Та і як можна щось вирішити з магією? Але Зорян був напрочуд беручкий. Тож, дуже швидко моя голова розболілася не тільки від магії, а ще й від кування цього коваля майбутнього. Проте, він встиг так голову заморочити, що такий-сякий план ми склали. Все, як він хотів.

   Сьогодні ми, згідно з планом, виконували пошукову місію. Тобто їздили по адресах, які зібрав Зорян. Воно то було не зрозуміло, чим дії у плані відрізнялися від вчорашніх дій без плану? Але старанно вдаю, що з планом діяти набагато легше…та без плану й трава, видно б не росла. А, хоча, траві байдуже до наших планів у неї є свій життєвий цикл.

   Ай, з ранку я була зла, як тисяча чортів. Я тотально не висипалася й в мене люто боліла голова. Почалося все з гарного запитання: «Що треба зробити, щоб цей фінт вухами з навіюванням наших страхів знову не повторився й чи існує якийсь цьому захист?» Тобто тако попередні випадки наче натяків мені зробили мало, а пережитий жах від якого я мало лапки не склала, просто потикав носом з тезою «То, хто таке робить!!!» Як до мене іноді тяжко доходить, це наче, як ти їси не миті фрукти, постійно маєш проблеми з кишковими інфекціями, але все якось сподіваєшся на інший результат. Хоча проблема вирішується просто – помий і їж.

  Й до вечора помучившись думами, що і як робити далі, я набрала до болю знайомий номер…

- Неспокійна, якого дідька тобі не спиться? – сонно пробурмотіла мені в слухавку Марфа.

- Добрий вечір вам у хату та міцного здоров’я! – вітіювато привіталася я.

- Щоб ти була здорова!  Марудна, чого хочеш?

- А можна побудувати захист від магії? – коротко озвучила я свою проблему.

- Га? НЄ! Щось мене вже бере безнадія! Що ж ти шукаєш пригод не тільки на свій баняк, а ще й на мою голову? Де ти їх береш?

- По дорозі. Так, що з захистом, його можна організувати? – зітхнула я.

- Звісно, можна. Горобину он можна використати чи тигрове око. Амулет заговорити, талісман носити, захисні обереги повісити, молитву почитати…Що конкретно тебе цікавить? Який в тебе опис магічної атаки? – позіхнула вона.

- Магічна атака на психіку…- підібрала я найбільш відповідний опис.

- В розумінні? Поясни.

І я ще раз переповіла ту сумну історії з розряду «я нікого не чіпаю, а воно само якось».

- Це суто між мною і моїм мозком…але ЯК… –  булькнула вона, - ти нічого не знаючи й нічого не вміючи продовжуєш виживати?

- Пронизлива надія на вашу мудрість у моїх карамельних очах, тане просто на очах, - все ж не втрималася я.

- Ой, та що ти кажеш?! Споконвіку такі, як ти приходили в цей світ рідко, але несли мудрість, знання. Це були жінки великої духовної сили, з міцним характером, широким світоглядом та великим серцем. Але видно, які часи, такі й відьми.

-  То у вас зараз представник пекла заговорив? – не витримала цієї нудоти.

- Ага! Представник просто в глибоких шоках від твоїх дій.

- То все ж, що там з захистом? Без оцих цих левових зубів, мозку котів та шкірки їжака.

- Та, що мені вартує тобі швиденько пояснити різницю між ментальною атакою чи егрегорною магічною атакою? – обурилася вона.

- Що таке ек…ехрегорна атака? – різко стало сумно у мене на душі.

- Так!!! Забудь! Ми не будемо пиляти мій мозок. Пішли простішим шляхом. Візьми те тільце, яке ти хочеш магічно захистити й сплети довкола нього кокон. Ниточку до ниточки й в тебе все вийде.

- Сплести з чого? – уточнила я.

- Коли з’являються такі як ти, то людство приречене…

- Може годі мене представляти посланцем кінця світу?

- У світі все досить гармонійно…є рослина, є травоїдна тварина, є хижак. Й ще жодна рослина не запитала, як їй рости, чи травоїдне створіння не виясняло, як йому травичку їсти, чи хижак не уточнював, якими зубами жертву гризти!!! Але ти, схоже, нерозумніша за моїх індичат. А вони в мене, тупі, що ті биті валянки. Я лише сподіваюсь, що цей експеримент природи з твоєю особою, їй для чогось потрібен. Бо більше здогадок в мене немає…І як ти цього всього не бачиш? Та це як не бачити неба над головою…

- У моєму підземеллі тихо і затишно, - заскрипіла я, як незмащені завіси на дверях.

- От і я не розумію, як так сталося? – прошамкала вона.

- Я не просила, щоб не мене опустилася якась сяюча куля й моє спокійне життя пішло шкереберть, - підгоріло в мене.

- Ану, ще раз, - насторожилася Марфа. – Тобто ти не з народження така?

- Абсолютно вірно.

- Оу!!!

Й те «оу» мені зовсім не сподобалося.

- ЩО ще за «оу»? – підвищила я голос.

- Так, мамця моя Роза, мені треба подумати…

Й ця…нестерпна жінка кинула слухавку. Після такого мене поплавило. Й хвилин сорок мене сердило на все життя. Ну трапляється так…коли день не задається. Але в руки себе все ж довелося взяти й розпочалися експерименти.

   Я навіть згадувати не буду усі свої невдалі спроби. У Всесвіту все ж існують свої правила. Й ми довго з ним мучилися перш аніж в мене вийшло. І це так сумно робити його трохи без усвідомлення ЩО я роблю. Але вибору в мене особливого не було…