Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

Кірк та Дарек спустилися головними сходами і перед ними вималювалася жахлива картина. Все навколо було орошене кров’ю, а мертві тіла масморів та солдатів, хаотично валялися на бруківці, надаючи внутрішньому двору посмертних кольорів.

Дзвін мечів почесної варти, яка ось-ось зайшла на караул, змішувався з тваринним ревом, а намішана колотнеча продовжувала збільшувати поле бою, жахаючи кількістю прибуваючих монстрів. Всі вони були озброєні своїми пазурами, що, як гостре лезо, розрізали все на своєму шляху, але навіть не це було їхньою перевагою. В порівнянні з ними, варта була сліпою, бо на відміну від підземних монстрів, люди не могли настільки добре бачити в темряві.

- Світло! – крикнув Кірк, на сходах впіймавши за руку одного зі своїх підопічних, який сам не знав, що робити та куди бігти, адже сховку від кровожерливих в алькасарі не існувало. – Увімкніть все, що є, аби добре бачити противника.

- Що? – перепитав спантеличений вояка, бігаючи очиськами навсібіч.

- Увімкніть підсвітку стін, розвернувши її назовні. Всі ліхтарі, які тільки тут є – увімкніть їх. Нас усіх виріжуть, якщо ми будемо сліпі! Зараз же перекрийте доступ до жилих будівель, заблокувавши всі входи та відправте лучників на стіни, нехай цілять гарпунами та списами, - затараторив начальник почесної варти далі. – Ти все зрозумів, чи повторити?

- Все зробимо, - відповів той відразу, впіймавши у цьому наказі надію на порятунок та не чекаючи догани, швидко ринув виконувати почуте.

- Де Ваш аерофеатон? – перевів Кірк погляд на Дарека, витягнувши свій меч з розпізнавальним знаком домену Овірії, який довгі роки ховався від людських очей, але зараз, з честю повернувся служити Даару Прайму.

- Він, біля головної брами, - відповів бородань приречено, своїми словами ввівши чоловіка в ступор, адже, основним місцем прориву масморів була саме та брама, а відправитися туди, означало піти на вірну смерть.

- Чому Ви не сказали відразу?

- Це щось би змінило? Іншого варіанту немає.

- До мене! – гаркнув на весь голос начальник почесної варти і декілька солдатів, які були неподалік, почувши його окрик, позадкували, стараючись триматися купи, аби не стати живим м’ясом для волохатих монстрів.

Керуючи своєю вартою, Кірк пішов на прорив, кинувшись у бій з особливим завзяттям. Мішанина, у якій не було зрозуміло де свій, а де чужий – дезорганізовувала, але, коли загорілися перші ліхтарі, і ворог відкрився, як на долоні, стало навіть легше дихати.

Гігантські ліхтарі освітили подвір’я алькасару, ніби сцену театру, на якій розігрувалася кривава драма. Кровожерливим монстрам з темним волосяним покривом не було ліку, а їхні пекельні очі, від яких відблискувало світло, заставляли душу стискатися від страху.

Час прискорився та тягнувся одночасно, вибиваючи із сил найстійкіших. Удар за ударом пробивали вони собі шлях до аерофеатону, на якому на них чекала надія на виживання, і цей шлях був кривавий, як для воїнів так і для масморів.

У тому нерівному бою, меч Кірка відлетів у невідомому напрямку, ал,е на щастя, за поясом був ще й кинджал, з яким він ніколи не розставався, ні у ролі повстання, ні у ролі почесного вартового. Мить і блиснувши ним у повітрі, вправний чоловік розпоров черево одному з монстрів, але саме в цей час, інший встромив йому в бочину свої пазурі, поставивши незламного на коліна.

Невідомо, що б сталося з ним далі, аби не Кара Дарек, який, якраз вчасно, поспішив на поміч, встромивши свого меча в страшного громилу. А ще за секунду за стінами алькасару почувся галас, що з новою силою влився в м’ясорубку, і разом із тим галасом на територію внутрішнього двору почали просочуватися солдати з шевронами домену Барелії, які, на чолі зі своїм Праймом, пліч-о-пліч стали з воїнами Овірії та Харонії.

Чорні крила увірвалися в бій, нападаючи на монстрів з повітря, а згодом, побачивши своїх союзників, помчали до низу, зовсім скоро порівнявшись з ними на землі.

Вітатися не було сенсу, ні часу, адже кожна секунда була на вагу життя.

- Живий? – перепитав Тодей Ю’Ліам стікаючого кров’ю чоловіка, на обличчі якого не було нічого, окрім полегшення, яке прийшло разом з солодким смаком надії на порятунок.

- Наче, - почулося у відповідь від Кірка, який зовсім не звертав уваги на кров, що цебеніла, струменем витікаючи з рани, а права рука, якою він притримував рану, поспішно пофарбувалася у багряний.

- Ти якраз вчасно, - поплескав Дарек Прайма по плечу, щиро радіючи підмозі у його обличчі.

- Ми пришвидшилися, щойно дізналися, що загін Ша Зодака переправляє десятки кліток з масморами в землі Овірії, - голосом, сповненим переживань відповів Ліам.

- Треба встановити обладнання та скіпетри, аби з’єднати їх енергетичними потоками та покрити всю територію алькасару, - пропустивши його слова повз вуха, продовжив геніальний конструктор далі, не витрачаючи й зайвої секунди, одна за одною відкриваючи скрині, під кришками яких, ховався чудо винахід. – Всі скіпетри треба встановити по різні боки алькасару, аби покрити усю його територію, - по черзі дістав із скрині продовгуваті предмети з кришталевою матрицею у основі, яка й повинна була поєднати енергетичне поле в одне ціле.

- Ви чули його, - швидко відреагував Кірк, звернувшись до своїх підопічних та скривився від болю, похитнувшись на один бік. - Встановіть скіпетри біля західних воріт та вежі, один треба доправити до храму, - продовжив надавати настанови, - а цей Вам прийдеться підняти над брамою, - далі звернувся до Тодея Ю’Ліама, який не від чуток знав, як працює ця технологія, що повинна була поставити смердючих звірів не тільки на коліна, а й вбити їх ультразвуковою хвилею, яку випромінювало енергетичне поле.

- Давай сюди, - відразу відреагував чоловік у бойовому комбінезоні та ухопив скіпетр в руки, вже розправляючи крила, аби рвонути у темінь ночі, але перед тим, як полетіти, повернувся до чоловіків та запитав те, що його цікавило найбільше: - Де Адель?