Читати книгу - "Величне дитя піднебесної, Олександра Спаська"

- Вона в алькасарі, - відповів Дарек, накручуючи незрозумілі регулятори на панелі основного пристрою, не підіймаючи голови. – Останній раз, коли ми її бачили, вона йшла до тронної зали шукати ключ. Закріпи скіпетр та лети їй на підмогу, а ми продовжимо робити все, що від нас залежить.

Ліам кивнув головою та злетів у вись, за кілька секунд встановивши скіпетр над брамою, який залишився чекати на возз’єднання з іншими. І тільки-но він відірвався від пристрою, звук розбитого скла привернув його увагу, притягуючи погляд до панорамних вікон тронної зали, з якої стрімко вилетіла Даару, а за нею ще троє величних.

Загальна картина вимальовувалася в повному об’ємі, демонструючи оку повітряний танець під акомпанементи мечів, що лунали знизу. Адель швидко міняла траєкторію польоту, стараючись відірватися від переслідувача, а той не здавався, згодом втягнувши її в повітряний бій, в процесі якого, навсібіч вилітало пір’я.

Невідомий предмет у дівочій руці, час від часу пропускав через себе світло ліхтарів, розпиляючи яскраве сяйво навкруги, ще більше привертаючи до крилатих увагу. Настільки, що вояки, під час кривавої бійні, підіймали очі до верху, залипаючи на диво у нічному небі.

Все було настільки швидко та динамічно, що Ліам не встигав слідкувати за дійством, але емоції відреагували миттєво, грізною міною вималювавшись на його обличчі. Жовна заграли, а кулаки стискалися до хрускоту. Про серце, що стиснулося, немов у лещатах, годі було й говорити, адже воно на долю секунди зупинилося, а потім забилося від ниючої болі в прискореному темпі, від страху за життя своєї коханої.

Один помах, другий і крила стрілою понесли його до Адель, з усіх сил стараючись якнайшвидше подолати відстань між ними, і нарешті це сталося.

Землі Овірії ніколи не бачили подібного. У нічному небі, підсвіченому величезними ліхтарями, кружляли правителі п’яти доменів піднебесної. Сама доля привела їх сьогодні аби, нарешті, розставити все по своїм місцям та тільки ціна цьому була зависока.

Троє з величних, тягнули свої крила до світла, стараючись повернути імперії його імператора; один, не зважаючи на перевагу противників, з усієї сили грав за темний бік, і тільки Ба-Хан Арек до останнього тримав нейтралітет, й досі не визначившись. Адже правитель Ромівії, то відтягував Ша Зодака від Даару, то, навпаки, захищав нападника від інших своїм тілом, в один такий момент, прийнявши на себе удар від Ліама, який призначався для правителя Аракії.

Ба-Хан Арек Прайм зі стогоном впав на дах, вдарившись крилами об нерівну поверхню, і сірокрилий величний, у цьому піймав тривожний для себе сигнал, до останнього стараючись бути вірним своїй меті. А далі, вхопивши ланцюжок, що висів на його шиї, притягнув продовгуватий предмет до своїх губ та послав сигнал своїм псам.

Все змінилося різко. За долю секунди, кровожерливі тварі застигли, як вкопані, а ще за мить, активізувалися, швидко переключившись на нову ціль, якою стала крилата велична, що тільки сьогодні взяла на себе правління доменом.

Неначе здоровезні мавпи, почали вони дертися по стінам алькасару, дряпаючись по цеглі, ніби оскаженілі, і на це було страшно дивитися. Рев збільшувався з прогресією, і зовсім скоро дійшов апогею, спонукаючи Ліама злякатися ще більше, бо картина, яка розвивалася на його очах, могла підкосити найбезстрашнішого.

Під гортанне ричання нова хвиля масморів увірвалася на територію алькасару, пророкуючи усім присутнім вірну смерть, але на цей раз довготелесі монстри відрізнялися від попередніх світлішим кольором шерсті та червоною фарбою, замальованою на грудях, як розпізнавальний знак союзників.

На їхньому чолі стояв вожак з людськими рисами обличчя, що своїм прикладом безстрашного воїна, повів своє плем’я у бій, один за одним забираючи життя схожих собі, але не рівних. І на мить солдати встали в ступор не розуміючи баченого, адже вперше за їхнє життя, діти підземелля вирізали собі подібних.

Підмога прийшла, і Адель видихнула з полегшенням, але було занадто рано, бо декілька монстрів, що вже видертися по стінах, стрибнули на неї, стараючись затягти до низу. На щастя, крила встигли підняти її вище, а Ю’Ліам та Кара Лін, які були поруч, кинулися відбивати наступних, навідмаш рублячи монстрів обладунками Карлаха.

Так продовжувалася не довго, адже за деякий час, усі масмори попадали на землю, ніби контужені, з ревом хапаючись за голову, і тільки зараз Даару Прайм побачила чотири скіпетра, закріплених в різних частинах алькасару, від яких луною йшов ультразвук. Щойно активований Дареком прилад, ніяким чином не шкодив людям, але повільно вбивав дітей підземелля, не шкодуючи ні ворогів, ні союзників.

- Ні! – закричала Адель у повне горло, побачивши, як зігнувся від болю Шакур, припавши до землі на коліна. Серце калатало, а незрозумілі відчуття розривали душу з середини. – Не треба! Не вбивайте їх! - заволала вона слідом, але той, хто повинен би був її почути, був занадто далеко. - Виключіть пристрій! – почала Адель метатися в повітрі, не знаючи куди летіти та що робити, адже кожна секунда забирала життя цілого племені.

- Що ти робиш? – ухопив її Ліам за руку, аби присадити занадто збентежену.

- Відпусти, - вирвалася вона, гаркнувши з пересердя, неначе зовсім не сумувала за ним усі ці тижні та ще вище піднялася в повітря, розмахуючи велетнями, що швидко доправили її до високої вежі. - Їх не можна вбивати! Я дала слово Прайма, - почулося слідом і відкинувши титанове чудо та поклавши ключ за пазуху комбінезона, вона швидко розстібнула манжети, аби активувати обладунки Карлаха.

За мить Адель вже стояла на даху високої вежі, швидко дістаючи срібні стріли зі свого лівого браслету. Енергетична титява на луку, натягнулася, як струна, поєднавшись з її тілом в одне ціле, готова служити своїй господарці.

Реальність застигла між ударами серця, розділивши дійсність на кадри, показуючи картинку з різних ракурсів. З одного боку перед нею була ціль, після знищення якої, Шакур та його плем’я мали б шанс на виживання, а з іншого – був Ша Зодак. Краєм ока вона впіймала його силует, який стрімко летів на неї та Ліама, який летів на перехват, але по розрахунках, ніяк би не зміг встигнути.