Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зелений дім 📚 - Українською

Читати книгу - "Зелений дім"

326
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зелений дім" автора Маріо Варгас Льоса. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 74 75 76 ... 119
Перейти на сторінку:
була велика людина, Боласе, — дорікнув йому арфіст.

— У Наріуалі він голіруч схопив трьох злодіїв, зв’язав їх і привіз до П’юри, — не вмовкав Семінаріо.

— Він побився об заклад з приятелями, що зможе ще переспати з жінкою, прийшов сюди і виграв, — пригадала Чунга. — Принаймні так запевняла Амапола.

— Я й не кажу про нього погано, маестро, — промовив Болас, — але це починало вже дратувати.

— Він був такий самий славетний п’юранець, як і адмірал Грау, — сказав Семінаріо. — Ходіть до Уанкабамби чи Айябаки — скрізь ви знайдете жінок, які спали з моїм дядьком Чапіро. В нього було не менше тисячі байстрюків.

— Може, він був мангачем? — спитав Мавпа. — У нас таких повно.

Семінаріо споважнів: це твоя мати мангачка, — а Мавпа: звичайно, і я пишаюся з цього, — а Семінаріо, розлютившись: Чапіро був великим сеньйором, до Мангачерії ходив лише вряди-годи, щоб випити чи переспати з якимсь дівчиськом, — і Мавпа, вдаривши кулаком по столу: знову ви починаєте нас ображати. Все ж було гаразд, як між приятелями, а ви, сеньйоре, знову за своє, мангачі дуже не люблять, коли хтось погано говорить про Мангачерію.

— Старенький завжди підходив просто до вас, маестро, — озвався Молодий. — З яким зворушенням він вас обіймав! Можна було подумати, що зустрілися рідні брати.

— Ми зналися віддавна, — мовив арфіст. — Я любив Чапіро, мені було страшенно шкода, коли він помер.

Розшалілий Семінаріо підхопився на ноги: гей, Чунго, замкни двері, ми сьогодні тут господарюватимемо, а ти, арфісте, ходи сюди, розкажи про мого дядька, на моїх полях — повно бавовни, я плачу.

— Клієнтів, які стукали в двері, відлякував сержант, — сказав Болас.

— Це було помилкою, вони не повинні були залишатися самі, — зауважив арфіст.

— Я не ворожка, — відповіла Чунга. — Якщо клієнт платить, то може собі бавитися, скільки хоче і як хоче.

— Звичайно, Чунгіто, — погодився арфіст. — Але я мав на увазі не лише тебе, а всіх нас. Зрозуміло, ніхто не міг передбачити.

— Вже дев’ята година, маестро, — повідомив Молодий. — Треба відпочити, я піду по таксі.

— Чи це правда, старий, що ви з моїм дядьком були на «ти»? — спитав Семінаріо. — Розкажіть їм що-небудь про цього славетного п’юранця, про чоловіка, з яким ніхто не міг зрівнятися.

— Тільки в жандармерії є ще справжні чоловіки, — заявив сержант.

— Він як випив, то заразився від Семінаріо, — сказав Болас. — І теж почав торочити про справжніх чоловіків.

Арфіст покахикав, йому пересохло в горлі, — дайте мені щось випити. Хосефіно наповнив йому склянку, дон Ансельмо здмухнув піну, випив і хукнув. Понад усе приваблювала людей витривалість Чапіро. І те, що він був такий чесний. Семінаріо, засяявши від задоволення, обійняв арфіста, — а що я вам казав, чуєте?

— Семінаріо був розбишакою й недоумком, але пишався своєю родиною, — визнав Молодий.

Коли Чапіро верхи вертався з поля, дівчата, хоча це їм було заборонено, підіймались на вежу, щоб його побачити, так їх Чапіро з розуму зводив, — і дон Ансельмо зробив ще ковток. А в Санта-Марія де Ньєві за лейтенантом Сіпріано дикунки теж вмирали, — і сержант теж ковтнув пива.

— Коли йому пиво вдаряло в голову, він завжди починав говорити про того лейтенанта, — сказала Дикунка. — Дуже любив його.

Бравий Чапіро під’їжджав, здіймаючи за собою хмари пилюки, потім притримував коня і змушував його ставати навколішки перед дівчатами. Разом з Чапіро входило саме життя, сумні розвеселялися, веселі ставали ще веселішими, а яка витривалість — він підіймався нагору, спускався вниз, грав, пив, тоді знову підіймався нагору то з однією, то з двома, і так цілу ніч; удосвіта повертався на поле і, не склепивши очей, починав працювати, залізний був чоловік, — дон Ансельмо попросив ще пива. А колись лейтенант Сіпріано, на моїх очах, зіграв у російську рулетку, — сержант ударив себе в груди і обвів усіх поглядом, очікуючи оплесків. І дон Ансельмо: зрештою, Чапіро був єдиним, кому можна було вірити в борг, єдиний, хто сплатив мені все до останнього сентаво. Гроші існують для того, щоб їх витрачати, казав він, щедро всіх пригощаючи, а на вулицях і площах говорив те саме: це Ансельмо приніс до П'юри цивілізацію. І сержант: однак Сіпріано зробив це не тому, що побився об заклад, а лише з нудьги. Сельва довела його до розпачу.

— Мабуть, він просто хизувався, — мовила Дикунка. — Мабуть, його револьвер взагалі не був заряджений, і зробив він це лише тому, щоб жандарми його поважали ще більше.

І дон Ансельмо: Чапіро був моїм найкращим другом. Коли ми зустрілися в дверях «Королеви», то обнялися, й він сказав мені: яке нещастя, брате, надто пізно я дізнався про це, якби я був тоді в П'юрі, ніколи б його не спалили, я б уже поставив на місце і того священика, і гальїнасерок.

— Про яке нещастя казав вам Чапіро, арфісте? — спитав Семінаріо. — Чому він вам так співчував?

А сержант: лило, немов з відра, і лейтенант промовив: тут людина перестає бути людиною, немає ні жінок, ні кіно, якщо заснеш у лісі, то в тебе дерево з живота виросте; я народився біля моря, нехай ця сельва горить синім вогнем, я більше не витримаю. Він витягнув револьвер і покрутив двічі барабан, а тоді вистрелив собі в лоб. Важкий казав — знаємо ми ці штуки, там немає патронів, але вони були, слово честі, — і сержант знову вдарив себе в груди.

— Нещастя, доне Ансельмо? — спитала Дикунка. — З вами що-небудь сталося?

— Ні, це ми славетну людину згадуємо, дівчино, — відповів дон Ансельмо. — Чапіро Семінаріо, який помер три роки тому.

— Гей, арфісте, бачите, який ви ошуканець! — вигукнув Мавпа. — Нам не хотіли розповісти про Зелений Дім, а зараз от як? Ну то що ж там було з тією пожежею?

— Ви про що, хлопці? — здивувався дон Ансельмо. — Дурниці, вигадки.

— Ви знову, дідуню, починаєте впиратися, — дорікнув йому Хосе. — Хвилину тому ви говорили про Зелений Дім. Куди ж іще приїжджав Чапіро на своєму коні? Що це за дівчата, які виходили поглянути на нього?

— Він приїжджав на свою ферму, — сказав дон Ансельмо. — А поглянути на нього виходили жінки, які збирали бавовну.

Сержант ударив кулаком по столу, сміх урвався, Чунга принесла ще одну тацю з пивом, а сержант: лейтенант Сіпріано спокійно дмухнув у дуло свого револьвера, ми дивилися й не вірили своїм очам. І раптом Семінаріо, розбивши склянку об стіну: лейтенант Сіпріано — син повії, з цим чоло неможливо розмовляти, він усіх перебиває.

— Знову почав лаяти його по матері? — спитала Дикунка, швидко кліпаючи очима.

— Не його, а лейтенанта, — пояснив Молодий.

— Давайте зіграємо в російську рулетку,

1 ... 74 75 76 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зелений дім», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зелений дім"