Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

            Вразилась жінка, та потонула в чужих почуттях до себе любої, ледве на поверхню випливла. Не кожній випаде щастя побачити потаємне чоловіка, який приділяє тобі знаки уваги. Це виявляється не так і приємно, як могло б здатися. Схоже на випадкове прочитання чужого листа, з якого дізнався таємницю, яку знати  не слід.

Здивувалась Степанія, але до чого тут це? Їй інші його почуття потрібні, що доньки стосуються. Напружилася, переключилася, «вишукуючи» думи про Зою. Дивно, але нічого не виявила. Звичайні думки щасливого батька, радість, що добре вчиться, спогади, як провели вихідні. Усе на позитиві.

            Маялася довго, поки не видохлася. Очі розплющила, спітнілим чолом у стільницю вперлася. Прикро стало, що провалила першу справу.

-Що, господине? - подала голос Лукерія, - не вдалося?

-Ні…

-Не журися. Навчишся.

-Відкладу поки що. А ввечері ще раз спробую, - піднялася на ноги, розім'ялася і раптом в голову ідея прийшла, - Лукеріє, а у наших сусідів самотніх нема? Може я на них потренуюсь?

-Є один, - засміялася охоронниця, - наречений твій, як раз одинак.

-Ні, дякую! А ще хтось?

-Так навіщо ж шукати? Підполом долі стражденні, бери яку хоч!

-Це ті, що мене душили?! - здивувалася.

-Вони. Та не бійся ти, поганого не зроблять, налякати тільки й спроможні. А їм, ой як, сприяння твоє треба. Раз самі сюди потрапили, знати особливо стражденні!

-Хм… Гаразд, чому ні. Покличеш?

-Хто, я? Сама кликай!

             Повернулася Стьопка до столу, знову позу мислителя прийняла, руки на клавіатуру опустила. Подумки уявила собі «душителів». Негайно перед нею, чорними плямами, утворилися з десяток фігур. При світлі дня і не страшні зовсім.

            «Ого, багато вас. І хто перший? Кого обрати?» Придивилася до фігур. Плями, як плями, напівпрозорі, краї нерівні. "Давай ти!" - Скомандувала тій, що стояла крайня зліва. Інші постаті слухняно зникли. Стьопка аж зраділа від першого успіху.

            «Покажися!» Пляма розвіялася, а на її місці постала чорнява жінка. Ще молода, із залишками краси на благородному обличчі та сумними складками біля рота.

             Не встигла Стьопка її роздивитись, як праворуч виник чоловік. Той був лікарем, бо з'явився у білому халаті та стетоскопом на шиї. Чоловік був звичайний, на погляд Стьопки навіть не симпатичним, хіба що очі яскраві, уважні.

            «Так. А проблемка у вас, друзі, яка?» Почекала трохи, ось тільки між чоловіком та жінкою третій не з'явився. "Ой, я сподіваюся вони обидва живі?"

            Не встигла цією думкою перейнятися, як відчула розпач, що від чорнявої жінки  йшов. Прислухалася до неї Свирянка, можливу проблему вишукуючи.

            Лаяла себе чорнява, що забути чоловіка цього не може. Ось уже двадцять років у одній лікарні разом працюють, а він так і не розгледів у ній жінку. Боліло серце, на частини рвалося, адже полюбити нікого іншого так і не змогла. Один він усе собою зайняв.

             Стьопці гірко стало. Так гірко, ніби це вона від нерозділеного кохання двадцять років страждає. Плакати захотілось. Насилу в руки себе взяла.

             Не встигла прийти до тями, як чоловічі почуття «нахлинули». Зневіра, і туга правили лікарем. Від того, що найкращі роки тікають, а він так і не звив гніздо, всі сили віддаючи роботі. Але не тільки робота манила його в стіни рідної лікарні, а жінка, заради погляду якої він готовий був зробити безумство. Заради тієї, яка, на жаль, не помічає його кохання. Заради тієї, з якою пов'язані всі мрії.

            Степанія вразилася відкриттю. «Вони двадцять років працюють разом, люблять одне одного, але вважають, що почуття нерозділені? Який жах! Невже за стільки років не ризикнули поговорити? Ось бовдури! Так би й дала затріщину кожному!»

            Повернулась думками до жінки і почала верховодити, посилаючи революційні думки про те, що настав час змінювати життя! Сьогодні ж - робити нову зачіску, одягати красиву сукню і старанно привертати увагу об'єкта обожнювання!

            В чоловічій голові спробувала поселити думку, що настав час зробити те саме безумство! Хоч маленьке! Просто схопити кохану за руку, відвести до порожньої палати, зізнатися у всьому!

             Ох, який вони чинили опір! Сперечалися, прикривалися комплексами,  роками вгодованими страхами! Степанія відчула себе психоаналітиком на прийомі. У реальному житті їй ніколи не доводилося таке робити. Раніше вона навіть до близьких подруг з порадами в особисте життя не лізла, а тут ледве дим із вух не валив!

 "Пацієнти" попалися вперті. Ніхто з них не хотів зробити перший крок за для власного щастя. Навіть маленький. Страхи, комплекси, гординя…

             Чоловіка переконати не вдалося… Під кінець він замкнувся у собі, вирішивши, що головне у його житті – робота. А ось жінка здалася. Степанія відчула відгук і згоду. Вона сьогодні розпустить волосся, одягне червону сукню і піде до лікарні, хоч сьогодні у неї вихідний. Але у нього, нічне чергування… і…