Читати книгу - "Бурштиновий Меч 2, Ян Фей"

,

До того, як він ступив у Верховне Царство, імперія нічого не могла з ним зробити, не кажучи вже про тепер.

Тому він лише ледь чутно відповів: Просто зроби це. Ти мій учень, я, природно, буду стояти за тобою.

. .

Брандо був трохи здивований і не міг не відчути себе трохи зворушеним. Він подивився на обвітреного чоловіка середніх років, який до того ж був його дешевим учителем. На його думку, хоча стосунки між ними були вчителем і учнем, було неминуче, що буде колір угоди. Адже з самого початку ці відносини підтримувалися рівноцінним обміном. Він не очікував, що, пройшовши стільки всього, інша сторона, схоже, дійсно ставилася до нього як до студента. Він злегка кивнув і відповів глибоким голосом: Я розумію, вчителю.

У Мефісто все ще був серйозний вираз обличчя. Він просто кивнув і сказав: Я спущуся першим. Бачити цих лицемірних Крузів дуже неприємно.

Брандо не міг стриматися від гіркої посмішки. Тепер світ подумав, що він, граф Вальгалли, досить сміливий, щоб дати ляпаса імперії Крус, але він не очікував, що Мефісто, давній ворог імперії, буде ще більш зарозумілим. Навіть він не наважився без причини дати ляпаса народу Круза. Треба знати, що граф Алкорн був уже недалеко. Хоча Мефісто розмовляв з ним наодинці, голос його був зовсім не низький. Він, мабуть, навмисно сказав це, щоб інша сторона почула.

.

Але це було нічого. Обурливим було те, що ті зарозумілі вельможі Круза, які завжди скаржилися на те й те, в цю хвилину, здавалося, втратили дар мови. Всі вони опустили голови і зробили вигляд, що не бачать цієї сцени.

Хоча обличчя графа Алкорна було зелено-біле, він не наважувався сказати ні слова.

Що таке стримування? Це було стримуванням.

Брандо дивився, як Мефісто спускається по палубі, але не міг не вилаятися в серці. Він не побачив, як його вчитель сказав це, коли побачив прекрасного командира легіону на Лазуровому небосхилі. Це було дуже лицемірно. Але, думаючи про це, він також згадав, що давно не чув жодних новин про Вероніку. Незважаючи на те, що жінка була родом з Круза, вона була однією з небагатьох людей, яких він поважав. Якусь мить він не міг не хвилюватися.

В цей час чорна карета була влаштована римлянами для посадки на Ехнатон. Моряки не могли не спантеличитися. Пані Роман, хіба ви не казали, що в кареті була шляхетна й елегантна дама? Це зовсім не схоже на леді.

Чому немає пані? — прискіпнулася дівчина-купець. Хіба ви не бачили?

Міс, ви ж не про леді Ютту? Хіба вона не ватажок найманців? Як її можна вважати благородною і елегантною дамою? Матроси раптом зашуміли. Продавці повинні заслуговувати на довіру.

Звичайно, ми повинні заслуговувати на довіру, але лазівками в словах також можна скористатися, чи не так? Римлянин усміхнувся.

.

Цк. На якусь мить матроси освистали.

.

Але дівчину-купчину це зовсім не хвилювало. Вона попросила матросів прибрати планку, потім підійшла до Брандо і з гордістю зробила жест ОК.

Брандо був незворушний. Він ущипнув кінчик її маленького носика, а потім сказав Ютті, яка була поруч з ним: Чи все навантажено на корабель?

Ютта кивнула. Ляльки та горгульї завантажені. Але, пане мій, горгулій залишилося небагато. Якщо дракони знову нападуть

,

Вони обов'язково приїдуть ще. Позаду нас має бути Скромність. Я дуже добре знаю її характер. Брандо глянув на великі рівнини під нічним небом. Розсіяний зоряний пил усіяв темну завісу, але найсліпучішим було сузір'я Короля Драконів Бахамута на східному небі. Поруч із цією величною зоряною картою була пляма темряви. Говорили, що до Війни Святих це сузір'я належало Темному Дракону.

.

Вона вже впала на тисячоліття.

Хм. Римлянина підняла брови і підняла голову, намагаючись вирватися зі злих лап Брандо. Але вона була просто жалюгідною маленькою відьмою. Як вона могла зрівнятися з таким воїном, як Брандо? Невдовзі вона подивилася на цього ненависного хлопця зі сльозами на очах. Брандо, якщо ти не відпустиш, я тебе вкушу.

Немов для того, щоб зробити цю погрозу більш переконливою, дівчина-купець показала свої білі і гострі ікла.

.

Брендель посміхнувся і відпустив руку. Той квапливо зробив крок назад, потираючи червоний ніс і насторожено дивлячись на Бренделя.

Чи зможуть вони нас наздогнати? Ютта з цікавістю подивилася на молоду пару і запитала:

,

Так, дракони набагато швидші за найстаріші фрегати. Крім того, ми веземо біженців. — відповів Брандо.

.

Тоді, якщо ми зараз відпливемо, чи не наздоженуть нас вони в морі? Ютта насупилася.

Це не має значення. Брандо подумав, що Модесті може сама приєднатися до битви, дізнавшись, що втрутилися буги. Але він все одно спокійно відповів: Вони не можуть нас зупинити. Ютта, йди і скажи Сіель у і Марджорі, щоб вони прийшли до креслярської кімнати. Ах так, і товстун.

Ютта кивнула і вже збиралася йти, коли Брандо знову покликав її. Чекати.

Що не так? Ватажок найманців розгублено обернувся.

.

Ютта, Брандо завагався, перш ніж запитати, я пам'ятаю, що ти, здається, знаєш мого дідуся.

Ютта трохи злякалася, а потім зреагувала. Її очі загорілися, і вона відповіла з якимось благоговінням: Так, мій пане. Як в Еруані хтось міг не знати твого діда? Лорд Дарій, в ту епоху він був одним з двох стовпів королівства, але вона дивилася на свого володаря з деякою вдячністю, думаючи, що це, ймовірно, так звана сімейна спадщина вельмож. І дід, і онук були такими видатними.

Але, але чому деякі дворяни занепадали з покоління в покоління? Вона не вперше ламала голову над цим питанням, але не могла придумати відповідь.

?

Але що?

Здавалося, Ютті знадобився деякий час, щоб зважитися продовжити це питання. Вона відповіла: Але пане мій, коли твій дідусь прославився, я ще не народилася. Насправді, я побачив його після того, як він пішов в усамітнення. Мій лорд Вона подивилася на юнака, що стояв перед нею, і відповіла: Знаєте, біля Бреггса. Насправді, я бачив вас у той час.

!?

Що!? Брандо був приголомшений. Він і не мріяв, що у нього виникнуть такі стосунки з цим ватажком-найманцем.

,

Пане мій, ти пам'ятаєш, що я розповідав тобі про своє минуле? Згадуючи те, що відбувалося раніше, голос Ютти не міг не знизитися, Ми з сестрою тоді ще були авантюристами. Пізніше нас переслідували дворяни, і нам нічого