Читати книгу - "Марсіянин"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Їдеться мені чудово. Безперечно, Аравійська земля кам’янистіша за Ацидалійську рівнину, але і близько не така, як я боявся. Я можу переїхати більшість каменюк, а справді великі доводиться обминати. Мені лишилося проїхати 1435 кілометрів.
Я трохи почитав про Скіапареллі і знайшов добрі новини. Найзручніший вхід до нього лежить просто на моєму шляху. Мені геть не доведеться кружляти навколо. І той вхід легко знайде навіть той, хто в навігації ні в зуб ногою. На північно-західному краї є менший кратер. Саме цей знак я й виглядатиму. На південний захід цього маленького кратера буде помірний схил, що веде в чашу Скіапареллі.
Малий кратер не має назви. Принаймні, вона не вказана на моїх картах. Тож нарікаю його кратером Входу. Просто тому, що можу.
До інших новин: обладнання починає згадувати про свій поважний вік. Та це й не дивина, якщо згадати, скільки часу минуло з дати закінчення терміну його придатності. Минулі два соли акумулятори заряджалися довше, ніж звичайно. Панелі вже не видають стільки потужності, скільки раніше. Невелика біда, просто доводиться заряджатися довше.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 474
Що ж, я дав маху.
Це мало статися рано чи пізно. Штурман з мене вийшов ніякий, тож я опинився на краю кратера Март. Він 100 кілометрів завширшки, мені його весь не видно, тож я не можу сказати, в якому я місці на колі.
Край кратера тягнеться перпендикулярно напряму, в якому я їхав. Тож я гадки не маю, куди повернути. І мені не хочеться їхати довшою дорогою, якщо можна цього уникнути. Спочатку я збирався обминути його з півдня, але тепер, коли я збився з дороги, північ нічим не гірша.
Мені доведеться чекати наступного заходу Фобоса, щоб визначити свою довготу, і настання темряви, щоб спіймати Денеб і дізнатися широту. Тож на сьогодні я накатався. На щастя, я проїхав 70 кілометрів з 90 запланованих, тож втрати тут невеликі.
Схили Марта не дуже круті. Можливо, я міг би з’їхати вниз із цього боку і виїхати нагору з іншого. Він досить великий, щоб на одну ніч стати в ньому табором. Але я не хочу марно ризикувати. Схили – це погано, їх слід уникати. Я передбачив у своєму графіку достатньо запасу, тож оберу безпечніший шлях.
Сьогодні я закінчив їхати раніше, тож і заряджатися почну раніше. Може, зараз воно й на краще, через ці вибрики сонячних панелей; вони матимуть більше часу. Вчора вони знову ледачкували. Я перевірив усі з’єднання і переконався, що на них немає пилу, але все одно панелі працюють не на 100 відсотків.
ЗАПИС У ЖУРНАЛІ: СОЛ 475
Я потрапив у халепу.
Я двічі простежив за проходом Фобоса і дивився увечері на Денеб. Я визначив своє місце настільки точно, наскільки міг і не зрадів тому, що побачив. З усього видно, що я уперся кратерові Март у лоба.
От падлюцтво.
Можна їхати й на північ, і на південь. Якийсь із варіантів, певно, кращий за інший, бо коротший.
Я подумав, що треба докласти хоч трохи зусиль, щоб з’ясувати, куди краще податися, тож вранці я трохи прогулявся. До найвищої точки краю кратера більше кілометра. На Землі таку відстань людина подолає і не змигне, але в скафандрі вона стає справжньою мукою.
Не можу дочекатися того часу, коли матиму внуків. «Якось, коли я був молодшим, мені довелося іти до краю кратера. Вгору схилом! у скафандрі! на Марсі, серун ти малий! Чуєш мене? на Марсі!
Тож я виліз до краю і хай йому трясця, ох і гарне ж то видовище. З моєї точки огляду відкрилася вражаюча панорама. Я подумав, що зможу побачити протилежний бік кратера Март і, можливо, вирішити, кудою краще їхати.
Але протилежного боку я не побачив. В повітрі висіла імла. Це не дивина; врешті-решт, на Марсі є й погода, і вітер, і пил. Але мені здалося, що імла густіша, ніж мала би бути. Я звик до широких просторів Ацидалійської рівнини, мого колишнього дому серед прерій.
Тоді стало геть чудернацько. Я розвернувся й поглянув у бік марсохода й причепа. Усе лишилося на місці (на Марсі майже не крадуть з машин). Але повітря здалося набагато прозорішим.
Я знов подивився на схід, шукаючи інший бік Марта. Тоді на західний горизонт. Знову на схід, знову на захід. За кожним разом доводилося повертати все тіло, дяка зручному скафандру.
Учора я проминув один кратер. Він десь за 50 кілометрів від мене. Його ледь видно на обрії. Але коли я дивлюсь на схід, то мені й близько не видно стільки. Кратер Март 11– кілометрів завширшки. За видимості 50 кілометрів, я принаймні мав би бачити, як вигинається його край. Але я не бачу.
Спочатку, я не міг скласти все докупи. Але цей брак симетрії мене стурбував. І я вже навчився з ставитися до всього з підозрою. От тоді мені й полізла в голову купа здогадок:
1. Єдиним поясненням нерівномірної видимості може бути пилова буря.
2. Пилові бурі знижують ефективність сонячних панелей.
3. Мої сонячні панелі недодають енергії вже кілька солів.
З цього я зробив наступні висновки:
1. Я вже кілька солів як заїхав до пилової бурі.
2. Прокляття.
Я не просто заїхав у пилову бурю, а вона ще й густішає щодалі я просуваюся в бік Скіапареллі. Я хвилювався, що доведеться обминати кратер Март. Тепер же доведеться обминути дещо значно більше.
І треба ворушитись. Пилові бурі не стоять на місці. Якщо я сидітиму тут, то, скоріше за все, вона мене накриє. Але куди мені податися? Тепер це не просто вибір більш вигідного шляху. Якщо я поїду не туди, то наковтаюся пилюки й помру.
Супутникових знімків у мене немає. Я ніяк не знатиму ані розмір чи форму бурі, ані напрямок її руху. Людоньки, я б усе віддав за п’ять хвилин розмови з NASA. Тепер я можу уявити, як у NASA накладають повні штани цегли, стежачи за розвитком подій.
Мій годинник цокає. Треба придумати, як дізнатися усе про цю бурю. І я мушу зробити це вже зараз.
Наразі на думку нічого не спадає.
•••
Мінді пленталася до комп’ютера. Сьогоднішня зміна почалася о 14:10. Її графік повторював щоденний режим Вотні. Вона спала тоді,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марсіянин», після закриття браузера.