Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Нічний черговий 📚 - Українською

Читати книгу - "Нічний черговий"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Нічний черговий" автора Ірвін Шоу. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 98
Перейти на сторінку:
посувається торгівля годинниками? — загорлав він.— Шукаєте щастя в цьому місті?

— Забирайтеся геть, Слоуне, — сказав я і раптом відчув, що до мене повертається апетит.

Той засміявся.

— Стережіться цього молодика, — застеріг він Фабіана. — Він любить жартувати. А тепер, оскільки мене не запрошуюсь до товариства, я краще піду покатаюся. Не забудьте, Фабіане, я чекатиму на вас о четвертій. — Цього разу Слоун уже не жартував.

Коли він пішов, Фабіан зітхнув.

— І оце з такими типами доводиться мати справи, — поскаржився він.

— Американець, — підсумувала Лілі. І, збагнувши, що сказала, поклала свою руку на мою. — Вибачте, Ніжне Серце. Я не хотіла вас образити.

— Американці — такі самі люди, як і всі інші, — сказав Фабіан.— Я бачив деяких англійців...

— Я теж, — погодилась Лілі.

— Вибачаю вам усім, — припинив я дискусію.— А чи не час нам замовити ще одну пляшку вина? — Я потребував якоїсь розрядки після цілої низки прикрощів. Крім того, я весь час переборював бажання виказати Лілі і Фабіанові, що знаю про їхні стосунки з Юніс, і помститись їм, розголосивши деякі деталі моєї першої зустрічі з Лілі. Проте це тільки на довгий час зіпсувало б наші відносини, не давши мені бажаного вдоволення. Тому я вирішив зосередитись на їжі, вині й порожній балачці з Фабіаном і Лілі.

— Містере Фабіан, містере Фабіан... — У ресторан забіг молодий лижний інструктор, голос його тремтів від хвилювання. Лижні інструктори ніколи не обідають в одному залі з членами і гостями клубу, тому присутні поглянули на хлопця з відвертим невдоволенням.

— Що сталося? — Фабіан дав знак хлопцеві, щоб той не кричав.

— Ваш приятель... — запинаючись, почав той пояснювати, — містер Слоун... Вам краще піти зі мною. Він саме збирався надіти лижі...

— Не так голосно, Гансе, — спробував заспокоїти його Фабіан. Він пам'ятав усі імена. Це було однією з причин його широкої популярності серед офіціантів та консьєржок. — То що все-таки скоїлося?

— Йому стало погано, — сказав інструктор. — Він упав. Думаю, що він уже мертвий.

Фабіан поглянув на мене, в його очах майнув якийсь дивний вираз. Можу заприсягтися, що то було вдоволення.

— Дурниці! — сказав він різко. — Я піду подивлюся сам. Лілі, вам краще лишитися тут. Дугласе, можете ви піти зі мною? — Він піднявся й повагом рушив до виходу, знаючи, що на нього дивляться всі присутні в залі. Я пішов за ним. Наші черевики гупали так, що здавалося, ніби то цілий піхотний полк крокує мостом. Жалобний барабанний дріб по американцю, в кишені якого лежить розписка на тридцять тисяч доларів.

Біля підйомника зібралася невеличка юрба. Усі мовчали. Слоун лежав горілиць, дивлячись у небо. Ще один лижний тренер тер снігом його обличчя, червоне й зелене водночас. Фабіан опустився на коліно й розстебнув замок на куртці Слоуна та гудзики на його сорочці. У Слоуна були волохаті груди. Я відчув, що мене так трусить від холоду, аж клацають зуби. Фабіан нахилився і приклав вухо до грудей Слоуна.

— Треба відвезти його вниз, у лікарню, — порадив він лижним інструкторам. — І чим скоріше, тим краще. — Він закрив обличчя долонями, ніби хотів приховати своє горе. — Бідолаха, — сказав він. — Не можна було йому так сильно пиячити. Висота і холод... Я поїду разом з вами, — кинув він інструкторам. — Дугласе, можна вас на хвилинку? — Він обійняв мене за плечі, і ми відійшли убік, двоє друзів, приголомшені горем, що спіткало їх так несподівано.

— Дугласе, хлопчику мій, — сказав неголосно Фабіан, погладжуючи моє плече і ніби заспокоюючи мене. — Я поїду разом з ними. Треба витягти розписку. Ви не пам'ятаєте, в якій вона кишені?

— Так, треба віддати останню шану небіжчику, — погодився я. — У лівій.

— Ви просто молодець, Ніжне Серце,— мовив захоплено Фабіан.— Тільки-но в когось станеться сердечний удар, ви вже тут, як вродилися. — Потім він відпустив мою руку і голосно сказав: — Ідіть до Лілі і сповістіть їй цю сумну новину. Бідолашна буде дуже переживати. Вам треба її підтримати.

Фабіан повернувся і, низько схиливши голову, пішов до інструкторів. А я попрямував у клуб, де ми з Лілі випили ще по чарці бренді.

20

Коли я повернувся в готель, портьє переказав мені, що містер Фабіан чекає на мене в своєму номері. Ми доволі довго просиділи з Лілі у ресторані і добряче випили. Смерть заохочує до застілля.

Розлучилися ми з нею біля перукарні.

— Не бачу потреби псувати собі цей вечір, — сказала вона.

Пообідавши, ми спустилися з гори підйомником. Їхати на лижах після того, що сталося, було б блюзнірством. Жоден з нас не згадував про Юніс.

— Які були останні слова, що ви їх сказали тому чоловікові? — спитала Лілі, поки ми повільно спускалися в долину.

— Забирайтеся геть, — повторив я.

Вона кивнула головою.

— Так, я теж пригадала. Привітались і розпрощались. — Вона обвела рукою засніжені гори. Десь високо в небі над нами ширяв орел. — Люди помирають і в гірших місцях. І чують на прощання гірші слова. Якби в світі існувала справедливість, він мав би позбавити свою дружину спадщини.

— Я впевнений, що він цього не зробив.

— Я сказала: «Якби у світі існувала справедливість».

— А ваш чоловік теж мав би позбавити вас спадщини?

— Не будьте таким типовим американцем, — сказала вона.

Ми замовкли.

По дорозі до готелю я зайшов у магазин і купив собі пальто. Нехай Діді Уейлс згадує мене на здоров'я. А пальто — не така вже й велика ціна за її відсутність.

Коли я зайшов у номер Фабіана й Лілі, той саме пакував речі. Майлз не звик подорожувати порожнем. У двох кімнатах стояли чотири великі валізи. Як завжди, скрізь були розкидані газети, розгорнуті на фінансових сторінках. Фабіан укладав речі швидко і охайно: в одну валізу — взуття, у другу — сорочки, складені акуратними стосиками.

— Я повезу небіжчика на батьківщину, — повідомив він. — Це — найбільше, чим я можу йому допомогти. Як ви гадаєте?

— Я цілковито з вами згодний.

— Ви мали рацію, — сказав Фабіан. — Наша розписка лежала в лівій кишені. Усі формальності з перевезенням тіла будуть закінчені

1 ... 75 76 77 ... 98
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нічний черговий», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Нічний черговий"