Читати книгу - "Пси господні, Марчін Швьонтковський"

– Aet patakh... Aet patakh... Aet patakh, чорт забирай, aet patakh....

Коли він торкнувся зеленої грудочки мінералу, який таємничий визволитель назвав вірідієм, замок несподівано не те що відкрився, а вибухнув. Гострі уламки металу з пронизливим свистом полетіли на всі боки. Вони порізали обличчя і ліву руку Еркісії, а також влучили в Херцбрудера, який, на щастя, опинився збоку. Більшість розпеченого металу полетіла на бродяг, які миттєво прокинулися і почали кричати, не вірячи своїм очам.

– А–а–а–а! А–а–а–а–а–а–а–а! – стогнав один.

– Охорона! Допоможіть! Вбивають! – кричав інший, очевидно, переконаний, що болючі порізи були результатом чиєїсь навмисної дії.

Домініканець не мав часу думати про те, що насправді сталося.

– Ходу, Херцбрудер!

Вони кинулися в панічну втечу, не докладаючи жодних зусиль, щоб не шуміти, оскільки шум все одно починав наростати – з усіх боків до них бігли стривожені солдати, звідусіль лунали застережливі вигуки: "Тривога! Тривога! Нааапаааад!".

Монах і стрілець, спотикаючись, кинулися до лісу. Кров стікала по обличчю Еркісії. Домінік швидко зібрав докупи всі факти і, коли вони наблизилися до возів табору, стиснув у руці вірідіум і вигукнув ініціаційне слово praeciosum incendens[25]. Ефект перевершив його найсміливіші очікування: чотири найближчі вози миттєво охопило велетенське полум'я. Воно розгорілося так, що обсмалило волосся втікачів. Вони побігли між возами, залишаючи за собою вогняну стіну.

Коли втікачі були вже на самому краю лісу, монах раптом відчув, як щось з величезною силою відірвало його від землі і підняло на висоту будинку, де він, шокований, застиг, не в змозі поворухнути навіть пальцем. Херцбрудер стояв, як укопаний, переляканий, не знаючи, що робити. Еркісія хотів крикнути, щоб стрілець тікав, але не змогла вимовити й слова. Потім щось з такою ж силою кинуло його назад на землю. Він вдарився спиною в ущільнену лісову підстилку, поки не втратив дихання. Коли він відновив його і піднявся на коліна, їх вже оточили.

Герцог Вільгельм, в офіцерському плащі поверх нічної сорочки, протиснувся між солдатами.

– Окіаб'а! – прогарчав він.

Монах знову впав на землю. Його звалив такий пароксизм болю, якого він ніколи в житті не відчував. Здавалося, що його тіло одночасно вдарили кілька сотень палиць. Всі його м'язи на мить напружилися, як вірьовки, а нерви, здавалося, заверещали.

Враження припинилося так само швидко, як і з'явилося. По обличчю Еркісії котилися сльози. Коли він прийшов до тями, то побачив, що герцог пильно дивиться на Херцбрудера, якого тримали двоє солдатів. У світлі лучив і смолоскипів обличчя обох чоловіків здавалися примарними. Позаду ландграфа стояв дуже високий, дуже худий і дуже стурбований білявий чоловік, якого Еркісія раніше не бачив.

– Ваша герцогська високість, що сталося?

– Уявіть собі, Міліус, що цей приблуда не реагує на малефіцію.

– Як це: не реагує?

– Не реагує. Я пригостив їх батогом, а він навіть не здригнувся.

– Мені не видається, нібито...

– Це не є можливим, але все ж таки відбувається. Спробуй сам.

Високий із сумнівом сягнув рукою до своєї торбинки і дістав звідти велике перо павича. Якщо в Еркісії і була слабка надія, що все, що відбувалося на узліссі до цього моменту, йому навиділося, то тепер він не міг більше сумніватися: блондин намагався накласти на Херцбрудера praeciosum sopiens[26]. Гессенці володіли прецизією. Волосся монаха піднялося дибом на шиї. Отже, не лише шведи...

– Хлм. Хлм. Хлм. Хлм... – пробурмотів Милій. – Ну, дійсно, це не працює, – констатував він, безпорадно опустивши руки.

– Я знаю, що не працює, алхімік. Скажи мені краще, як це можливо? Ти, брудна свиня, звідки в тебе імунітет до малефіції?

Херцбрудер подивився