Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Згадай, Мері Горн 📚 - Українською

Читати книгу - "Згадай, Мері Горн"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Згадай" автора Мері Горн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 85
Перейти на сторінку:
Розділ 46

Макс

Я був шалено радий від емоцій Каміли. Вона моментами була така сором'язлива та тихонька а були моменти, як от наприклад у спортзалі, де вона перетворювалася на справжню кішку. І, саме ці дві особи в ній подобалися мені. 

Я довго думав яке ю побачення влаштувати. Вона особлива, а одже і побачення повинне бути особливим. Враховуючи підготовку до презентації, влаштувати все було не просто але все ж я приділив цьому час. І ні на хвилину не пожалів. Звідки у мене з'явилася ця ідея? Гаразд, визнаю. Спочатку її слова про пісню здалися мені беззмістовні. Але пізніше я задумався і все ж дещо придумав. 

Ми приїхали додому і я посміхнувся дивлячись на Камілу котра притиснула до себе ведмедика відчиняючи двері. Насправді...цієї іграшки не мало бути б тут. Але коли я застряг у заторі маленький хлопчик ходив між машинами з цим милим Тедді я не стримався. Хлопчик продав мені його, шалено радіючи заробітку а я ж поклав нового друга біля себе на сидіння.

Я також вийшов з авто і глянув на Камілу. Вона посміхнулася мені. На що я відповів тим же.

— Це справді був найкращий вечір у моєму житті.

Я посміхнувся обійнявши її однією рукою.

— Я дуже сильно радий що тобі сподобалося.

 Ми зайшли у будинок. На годиннику була восьма вечора. Батьки і Катя сиділи у вітальні дивлячись якийсь фільм.

— О, бачу ви чудово провели час, — сказав батько посміхаючись щойно ми зайшли.

— А що це у тебе?— спитала Катя.

Каміла простягнула їй Тедді і посміхнулася. Катя глянула на мене.

— А мені? — я не стримав посмішки.

— Гаразд, на наступний раз куплю і тобі адже ти мала дитина.

Катя посміхнулася, а Каміла сіла біля неї.

— Денис уже спить?— спитав я Лідії.

— Сказав що іде спати, але думаю що він просто не захотів з нами сидіти. Після того як ви привезли його він з кімнати не виходив. І вечеряти відмовився. А розповідати що сталося не хоче, — важко зітхнула Лідія.

— Не розумію що сталося..,— пробурмотів я.

Але все ж розвернувся і пішов до кухні де вийняв із холодильника молоко а з полички какао.

— Макс, ти з нами не посидиш? Здається, ти обожнюєш "Форсаж ".

Я посміхнувся почувши голос Каті.

— Я піду до Дениса, віднесу йому вечерю. Якщо він звичайно іще не спить. — гукнув я і поставив на невелику тацу речення та какао котре щойно заварив.

Я вийшов з кухні і піднявся на другий поверх. Постукавши у двері хлопця я зайшов і зачинив двері. Денис лежав спиною до мене. Я з хвилину стояв завмерши а тоді голова хлопця піднялася до дверей. Він ахнув. Я посміхнувся

— Я ж спав...— сказав він.

— Ти забуваєш що я був таким як і ти. І так само любив притворятися сплячим тільки щоб ні з ким не говорити. 

Денис спохмурнів а я поставив на невелику тумбу біля його ліжка тацу.

— Якщо ти питатимешся що сталося...

— Навіщо мені це? — перебив я простягнувши малому какао. Він хвилину вагався але все ж взяв його. Я посміхнувся і сів на край ліжка

— Ну...ви всі хочете знати що сталося, — прошепотів він відриваючи з чашки.

— Ми всі просто хочемо дізнатися як тобі допомогти. Ми хвилюємося за тебе. Ти завжди веселий і енергійний. А тут наче  не Денис вдома а якийсь двійник. Денис, я впевнений що коли ти захочеш то і сам розкажеш що сталося. 

Малюк поклав допите какао на тумбу і важко видихнувши глянув на мене. Хлопець закусив нижню губу. Я простягнув йому свою руку і він миттю її стиснув. Я помітив у кутках його очей вологу і...чорт. Я точно не хотів заставляти його плакати.

— Денис, — сказав я лагідно і притягнув його до себе.

За хвилину моя футболка була мокра. Я водив однією рукою по плечах хлопця.

— Ей, ну ти чого? Все буде добре, — прошепотів я йому.

Не знаю скільки часу пройшло перш ніж хлопець перестав здригається але він і досі не відсторонився із моїх обійм. 

— Вона вибрала його а не мене. Макс, я такий дурник. Вона любила його а не мене. А я бігав за нею як повний ідіот.

Я важко видихнув.

— Денис, не вона перша і не вона остання. Якщо вона вибрала його, ти не можеш нічого змінити. Не варто сумувати через якусь дівчину. Гаразд? Я впевнений, у тебе ще буде сотні набагато кращих за неї.

Хлопець кивнув головою і вибрався з моїх обійм. Я витер його щічки

— Я тобі футболку зіпсував, — сказав малюк.

Я не стримав посмішки.

— Нічого не зіпсував. Принести ще какао?

Денис кивнув головою. Я посміхнувся і піднявся забираючи чашку. Я вже був біля дверей коли малюк гукнув мене

— Макс, а звідки ти знаєш що мені подобається какао?

 Я глянув на нього.

— Камілі воно також подобається. 

— А ти залишишся зі мною?

— Скільки захочеш, — відказав я і спустився на низ.

Ліда зацікавлено глянула на мене з вітальні.

— Він поїв?

Я кивнув головою.

— Так, і навіть погодився на добавку, — сказав я наливаючи напій.

— Максим...дякую тобі. — сказала Лідія а я посміхнувся їй.

— Він мій брат. Тому не думаю що вам варто дякувати. 

І цієї ночі я залишився у спальні Дениса. Я посміхнувся коли він заснув у мене під боком. Такий малий...а вже зраджений. 

 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
{ touchstart', function (e) { Reader.stars.sendRating(e.target.value); }); });
1 ... 75 76 77 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Згадай, Мері Горн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Згадай, Мері Горн"