Читати книгу - "Пора серця. Листування"

78 Рю де Лоншан

Париж 16

11-го лютого 1971 р.

Ма chère Ingeborg, …

Моя дорога Інґеборґ,

я думаю дуже багато про Вас цього вечора, можливо, дещо егоїстично. Якби Рим не був так далеко, я б зателефонувала Вам, щоб сказати: проведімо цей вечір разом, я більше не маю сили бути на самоті! Отож, я пишу Вам.

Якщо це для Вас можливо, надсилайте мені час до часу звістку. Знаєте, я турбуюсь про Вас. Як Ви тепер почуваєтесь? Я б дуже хотіла, щоб історія з Вашим плечем{1018} Вас більше не турбувала. Я б дуже хотіла, щоб Ви змогли сказати мені, що Ви почуваєтеся в Римі добре, що можете працювати, що читаєте, пишете, що Вас оточують милі друзі, коли Ви цього бажаєте, і щоб життя, нарешті, не так вороже обходилось з Вами!

Коли з’явиться Ваша книжка? Ви повинні її мені надіслати, я надіюся, що її також перекладуть французькою мовою{1019}, і то незабаром.

Коли ми бачилися у Римі, я почувалася, після дуже важкого часу, краще, відтоді мене супроводжують і піднесення, і падіння. Безсоння й час до часу періоди занепаду духу! Я намагаюся зберегти римський запал, малюю гуашшю — і завжди, щойно це дозволяє моя робота задля шматка хліба{1020}, працюю. Однак, Ви ж знаєте, це дуже зневірює, коли офорти й гуаші{1021} не віднаходять можливості до справжнього діалогу. Усе залишається лежати в шухляді, і це дуже зневірює. Попри все, я намагаюся працювати далі, бо це єдина можливість жити, попри все. Проте я дуже самотня.

З Еріком дедалі важче. Я розумію його проблеми, його труднощі, його спротив, його невдоволення у ліцеї, та деколи я ледве його витримую. Він може бути — як це часто буває в цьому віці — дуже егоїстичним, навіть недобрим — і, Вам відомо, що це також дуже, дуже тяжко — не мати змоги допомогти дитині, яка тобі так близька, і яку, як би хотілось думати, загалом розумієш. —

Що ще сказати? Я ходжу то туди, то сюди, убиваю час, з одними ходжу в ресторан, з іншими переглянути фільм, а потім почуваюся ще самотнішою, одначе так я тікаю принаймні на кілька годин зі своєї квартири, тікаю від самої себе. — Це жахливо — зайти так далеко, і в основних речах я роблю помилки, допускаю ляпсуси й потрапляю в украй несприятливі ситуації. — Та про це все я не хотіла б Вам говорити.

(… Субота)

Беда Алеман ще в Парижі, його, як професора, запросили на рік читати лекції в Ґран Пале (де є мовні інститути Сорбонни, зокрема Інститут німецької мови). Саме там я працюю, і, отож, його часто бачу.

Мені видається, він почав дуже серйозно працювати з віршами Пауля, однак для мене це майже нестерпно. У той час, як він отримує за цю працю мільйони франків{1022} і збирається ще запросити двох своїх асистентів на три роки до Парижа, я думаю, і не без деякої гіркоти, що за життя Пауля було не так легко жити з його віршів, і, коли я бачу всю цю роботу з картотеками, фотокопіями, посиланнями, то запитую себе, де тут насправді поезія. Однак, так є — сьогодні без особливих вагань застосовують найсучасніші засоби, щоб якомога скоріше все видати.

Чи Ви якось приїдете до Парижа?

Якщо я приїду до Риму{1023}, то сповіщу Вас.

Мені так хочеться деколи все це кинути й залишити позаду себе і цю роботу, й друзів, яких я тут маю, і це місто, й цю квартиру{1024}!

Тепер я їду з Еріком на 100 км від Парижа{1025}, туди, де ми маємо дім. Ви, напевне, це знаєте. Там лише усамітнення і спокій. Ерікові це дуже подобається, його поглинають подорожі на мопеді або майстрування з дерева. Я роблю довгі прогулянки, на яких не зустрічаю нікого, і загалом я там можу читати та малювати, і сплю я там досить добре. Однак по всіх цих місцях блукає так багато примар зі спогадів, так багато присутностей і відсутностей, що мені й там важко, дуже важко вдається почуватися добре.

Однак де ще я можу тепер почуватися добре?

Я посилаю Вам свої дружні вітання й обіймаю Вас

Жизель

235 {1026} Жизель Целан-Лестранж до Інґеборґ Бахман, 18.3.1971

78 Рю де Лоншан

Париж 16

18-го березня 1971 р.{1027}

Ма chère Ingeborg, …

Моя дорога Інґеборґ,

як мені дякувати за Ваш дзвінок? Я була дуже зворушена, і знаки дружби надійшли цього дня до мене здалеку: із Тель-Авіва, Риму й Відня, вдома, в Парижі, почуваєшся набагато самотніше!{1028}

Я передала Петерові Сонді Ваше повідомлення, надіюсь, він Вам телефонуватиме, як обіцяв. Я дуже давно його бачила й була рада побачити знову.

Саме тепер я вирішила полетіти на Великдень на два тижні до Ізраїлю. Ви ж бо знаєте, що мені завжди дуже важко зважитись кудись поїхати, однак залишатися у Парижі під час відпустки від цієї ідіотичної роботи в Ґран Пале для мене завжди обтяжливо, бо я не зможу працювати для себе і боюся самотності в такому неспроможному стані. Прийняти це рішення мені допомогло надзвичайно сердечне й миле запрошення з Тель Авіва. Я їду з 3-го до 20-го квітня. Однак не хочу розминутися з Вами, коли Ви приїдете до Парижа.

Якщо бажаєте, то напишіть мені коротко, коли б Ви змогли приїхати.

Книжка з перекладами Паулевих віршів з’явиться, ймовірно, сьогодні в Меркюр де Франс{1029}, завтра я отримаю її до свого Дня народження. Це зворушує мене ще й тому, що деякі книжки Пауля вийшли в світ саме цього дня, і він завжди