Читати книгу - "Наречена мого брата, Ярл Конг"

- Цього не буде, - моя голова наразі ніби маятник, котрий поламався і тому крутиться в різні сторони з надзвичайною силою та амплітудою. Не знаю, що там задумав собі Марат, які думки відвідали його голову, але я в цьому експерименті брати участь не буду. Не збираюся визначати, чим один брат краще від іншого. Та це навіть звучить абсурдно, варто прокрутити дану фразу на повторі, що вже казати про те, щоб її зробити реальністю. Дурня. До того ж цілковита дурня.

- Звичайно, не буде, я хоч і не розумію цього сліпого захоплення Артуром, але все ж він мій брат, і які не які існують межі допустимого, - при цьому стукає себе вказівним пальцем по скроні, напевно, саме там знаходяться ті межі, за які чоловіку заступати не можна. - Сиди тут, я скоро повернуся.

Я не вірила в план Марата, Артур просто так не відпустив би мене в готель, та ще й в такому згвинченому стані, в якому я його залишала, але яким же було моє здивування, коли буквально через якихось п'ять, можливо, сім хвилин брат мого нареченого вийшов з під'їзду. І не в гордій самотності, а з моєю невеличкою валізкою, яку я брала у різні подорожі. Тепер веселий єдинорожка котився до мене й сповіщав, що я отримала зелене світло.

- Він так просто згодився? - Я дивилася на Марата, переводила погляд на валізку біля лавки й досі не могла повірити.

- Навіть більше скажу - сам особисто зібрав твої речі, коли я повідомив, що ти зібралася переночувати сьогодні в готелі.

- Я зібралася? - На мене відповідальність перекладає?

- Згодися, тобі дійсно сьогодні краще переночувати деінде, і готель це непоганий варіант. Я тобі вибрав один, поки братик пакував твої трусики, - я вся покриваюся червоними плямами тільки при згадці частини моєї спідньої білизни з вуст чоловіка, а всередині все починає палати, варто уявити, як Марат спостерігав за тим, як Артур перебирає їх та пакує до інших речей, - до речі, наречений твій теж визнав це гарною ідеєю. Думаю, він би кардинально змінив думку, якби дізнався, що це була моя затія. Тож давай все залишимо так, як воно є, окей?

- Так, дякую, справді, - як мінімум, якщо я зараз повернуся у квартиру, то буде відчуватися дискомфорт в спілкуванні. А по факту ми емоційно зариємо одне одного, адже Артур буде думати стосовно того, що він натворив, а я щодо того, що він МІГ натворити.

- Очікую запрошення на ваше весілля, - Марат явно очікував почути щось типу "звичайно", "аякже", "тобі першому відправимо листівку з запрошенням", та так і не дочекався, бо в першу чергу його рідний брат був проти присутності родича на нашому святі. А я і так добряче погиркалася з нареченим, додаткових приводів для конфлікту не потребую. - Гаразд, гарного вечора. Ось твоє таксі під'їхало.

Мені було незручно перед чоловіком за те, що я так відверто "проморозилася", ще більш гидко стало від самої себе після того, як він допоміг завантажити мою валізку у багажник автомобіля та пообіцяв, що все буде добре.

"Пробач, мила, я дурень. Я не хотів. Вибач, якщо зможеш"

Дане повідомлення я отримала через хвилини так сорок після того, як сіла в таксі, і вже читала його в номері готелю.

"Дуже не красиво вийшло перед Маратом. Він справді врятував мою сумочку і все те, що в ній знаходилося."

Я дійсно відчувала себе винною перед братом нареченого, він справді старався, для мене, для того ж самого Артура, а ми обидва віднеслися до нього як невдячні поросята. Самі залізли в багно і його слідом за собою затягнули.

"Так, і я перепросив у нього. І вже завтра запишуся до психолога, бо такі зриви мені ні чорта не подобаються. Це явно не нормально."

Якби даний номер не був підписаний "коханий", то я б не повірила, що це Артур набирає мені повідомлення. Вибачився перед братом, визнав свою помилку та ще й збирається записатися до психолога? Це якесь комбо, від якого я не могла всидіти на місці й завалилася на ліжко, ще раз ковзаючи поглядом по цьому смс. Не вірячи побаченому.

"Знаю, ти в шоку, знаю це і відчуваю. Але це реально так. Я на сто відсотків винен перед Маратом, а перед тобою на всі двісті. Тож вибач мені й повір - такого більше не повториться. Я цього не допущу!"

Збиратися, поки я не розібралася, і їхати додому? Примирятися?

"Сподіваюся, це хоч трішки загладить мою провину. Кохаю тебе, моє кохання"

Вкладка в цьому повідомленні скрутила мені голову і добре, що я лежала, бо якби стояла, то впала б від несподіванки...