Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 2"

Про власне захоплення новим яскравим і незаперечним талантом Тараса Шевченка писав після смерті поета причетний до першого видання «Кобзаря» полтавський поміщик Петро Іванович Мартос: «Шевченко я знал коротко, я познакомился с ним в конце 1839 года в Петербурге, у милого, доброго земляка Е. П. Гребёнки, который рекомендовал мне его как талантливого ученика К. П. Брюллова… Я просил Шевченко сделать мой портрет акварелью, и для этого мне надобно было ездить к нему. Квартира его была на Васильевском острове, невдали от Академии художеств, где-то под небесами, и состояла из передней, совершенно пустой, и другой небольшой, с полукруглым вверху окном, комнаты, где едва могла помещаться кровать, что-то вроде стола, на котором разбросаны были в «живописном» беспорядке принадлежности артистических занятий хозяина, разные полуизорванные исписанные бумаги и эскизы, мольберт и один полуразломанный стул; комната вообще не отличалась опрятностью: пыль толстыми слоями лежала везде; на полу тоже лежали полуизорванные, исписанные бумаги; по стенам стояли обтянутые на рамах холсты, на некоторых были начаты портреты и разные рисунки. Однажды, окончив сеанс, я поднял с пола кусок исписанной карандашом бумажки и едва мог разобрать четыре стиха:

Червоною гадюкою

несе Альта вісті,

Щоб летіли круки з поля

ляшків-панків їсти.

– Що се таке, Тарас Григорьевич? – спросил я хозяина.

– Та се, добродію, не вам кажучи, як іноді нападуть злидні, то я пачкаю папірець, – отвечал он.

– Так що ж? Се ваше сочинение?

– Еге ж!

– А багато у вас такого?

– Та є чималенько.

– А де ж воно?

– Та оттам, під ліжком у коробці.

– А покажіть!

Шевченко вытащил из-под кровати лубочный ящик, наполненный бумагами в кусках, и подал мне. Я сел на кровать и начал разбирать их, но никак не мог добиться толку.

– Дайте мені оці бумаги додому, – сказал я, – я их прочитаю.

– Цур йому, добродію! Воно не варто праці.

– Ні, – варто – тут є щось дуже добре.

– Що? Чи ви не смієтесь із мене?

– Та кажу ж, ні.

– Сількось (sic!) – візьміть, коли хочете; тільки, будьте ласкаві, нікому не показуйте й не говоріть.

– Та добре ж, добре!

Взявши бумаги, я тотчас же отправился к Гребёнке, и мы с большим трудом кое-как привели их в порядок и, что могли, прочитали.

При следующем сеансе я ничего не говорил Шевченке об его стихах, ожидая, не спросит ли он сам о них, – но он упорно молчал; наконец я сказал:

– Знаете що, Тарас Григорьевич? Я прочитав ваші стихи – дуже, дуже добре! Хочете – напечатаю?

– Ой ні, добродію! Не хочу, не хочу, не хочу, далебі, що не хочу! Щоб іще попобили! Цур йому!

Много труда стоило мне уговорить Шевченко; наконец он согласился и в 1840 году напечатал «Кобзаря».

Цензура дає дозвіл на вихід у світ першого збірника поезій Шевченка

При этом не могу не рассказать обстоятельства с моим цензором.

Это был почтенный, многоуважаемый Пётр Александрович Корсаков.

Последняя пьеса в «Кобзаре» (моего издания) – «Тарасова ніч». С нею было наиболее хлопот, чтобы привести её в порядок. Печатание приближалось уже к концу, а она едва только поспела. Поскорее переписавши её, я сам отправился к Корсакову, прося его подписать её.

– Хорошо! – сказал он, – оставьте рукопись, – и дня через два пришлите за нею.

– Нельзя, Пётр Александрович, в типографии ожидают оригинала.

– Да мне теперь, право, некогда читать.

– Ничего – подпишите, не читавши; всё равно вы не знаете малороссийского языка.

– Как не знаю? – сказал он обиженным тоном.

– Да почему же вы знаете малороссийский язык?

– Как же! Я в 1824 году проезжал мимо Курской губернии.

– Конечно, этого достаточно, чтобы знать язык, и я прошу у вас извинения, что усомнился в вашем знании! Но, ей-богу, мне некогда ждать; пожалуйста, подпишите скорее, – повторяю, в типографии ожидают оригинала.

– А что тут решительно «такого»?

– Решительно нет.

Добрейший П. А. (Корсаков) подписал; «Кобзарь» вышел.

В то время был в Петербурге Григорий Степанович Тарновский, с которым я познакомил Шевченко, а вскоре приехал Николай Андреевич Маркевич, поссорившись с московскою цензурою за свою «Историю Малороссии» и надеясь найти петербургскую более снисходительною. Я свёл его с добрейшим Петром Александровичем и в то же время познакомил с ним и Шевченко»337.

Науковці уточнюють дані про публікацію першої збірки поезій Шевченка

До стоп’ятдесятиріччя з дня народження поета видано ґрунтовну наукову «Біографію» Т. Г. Шевченка. Там цю епохальну подію в житті геніального митця зображено інакше, об’єктивніше. «В кінці 1839 р. Є. Гребінка познайомив Шевченка із своїм земляком – поміщиком П. Мартосом, з ім’ям якого зв’язане перше видання «Кобзаря». Пізніше П. Мартос писав, що Є. Гребінка рекомендував йому Шевченка тільки як талановитого учня К. Брюллова, тобто як художника. І лише незабаром, мовляв, коли йому довелося часто бувати на квартирі Шевченка, який згодився малювати його портрет, він виявив поетичний хист Тараса Григоровича і енергійно взявся за видання його творів. Безпідставно приписуючи собі честь відкриття Шевченка-поета, П. Мартос не знав 1863 р., що історія зберегла вірогідні дані про те, коли сучасникам стали відомі перші поетичні твори Шевченка та як високо вони були оцінені. Є. Гребінка ще 1838 р. з захопленням відгукувався про твори молодого поета, частину з них він тоді ж відібрав для опублікування в підготовленому ним збірнику. Ініціатива видати твори Шевченка окремою книгою належить саме Є. Гребінці, який залучив до цієї справи П. Мартоса, що був близько знайомий з цензором Корсаковим і до того ж міг дати гроші на видання.

Як тепер встановлено, рукопис «Кобзаря», що мав повну назву «Кобзарь, малороссийские песни и стихотворения», подав до Петербурзького цензурного комітету 7 березня 1840 р. Є. Гребінка. Проте в приватному порядку П. Мартос чи Є. Гребінка, очевидно, раніше домовились про дозвіл на видання «Кобзаря» з цензором П. Корсаковим. Як відомо, в друкованому «Кобзарі» дата цензурного дозволу – 12 лютого 1840 р. Коли ж рукопис офіційно подано до цензурного комітету, П. Корсаков здійснив повторне цензурування. Того ж таки 7 березня 1840 р. рукопис повернуто з цензурного комітету приятелеві Шевченка І. Левченкові, про що останній розписався в реєстрі.

«Кобзар» відкриває нову епоху українського письменства

Квиток на випуск книги підписано Корсаковим 18 квітня 1840 р., отже другу половину квітня і слід вважати часом виходу в світ «Кобзаря». Його видано в міцній картонній обкладинці, на початку книги на окремому аркуші – фронтиспис-гравюра В. Штернберга: старий кобзар грає на кобзі, а біля нього стоїть хлопчик-поводир.

Про те, що у