Читати книгу - "Їсти Молитися Кохати, Даррелл"

Зрештою, він опинився у передмісті Нью-Джерсі і певний час мешкав разом зі ще одним індонезійцем, з яким познайомився на кораблі. Знайшов роботу у кафе торгового центру — знову ті ж таки десять-дванадцять годин чорної іммігрантської роботи, цього разу разом із мексиканцями, а не філіппінцями. За перші місяці у Штатах він краще опанував іспанську мову, ніж англійську. У ті рідкісні моменти, коли випадала вільна хвилина, Юді сідав на автобус, їхав на Мангеттен і просто блукав вулицями. Його заворожило це місто — місто, яке він досі описує як таке, «де найбільше на світі любові». Якимось чином (знову ця усмішка) у Нью-Йорку він познайомився з компанією молодих музикантів з різних куточків світу і почав грати у них на гітарі, ночі поспіль імпровізуючи разом із талановитими дітьми з Ямайки, Африки, Франції, Японії… І під час одного із таких концертів познайомився з Енн — чарівною блондинкою з Коннектикута, яка грала на бас-гітарі. Вони закохалися одне в одного, одружились і знайшли квартиру в Брукліні; тусувалися зі своїми класними друзями, всі разом їздили до Флориди і були неймовірно щасливі. Його англійська невдовзі стала бездоганна. Він збирався іти вчитись у коледж.

11 вересня з даху свого будинку в Брукліні Юді дивився, як падають вежі. Як і всі решта, його паралізувало горе через те, що сталось: як міг хтось так жорстоко і не по-людському вчинити з містом, де найбільше любові на світі? Хтозна чи стежив Юді за подальшими подіями і чи знав, що Конгрес США у відповідь на терористичну загрозу ухвалив Патріотичний акт — закон, що встановлював нові драконівські правила стосовно іммігрантів, більшість із яких було спрямовано проти ісламських націй, включно з індонезійцями. Один із приписів зобов’язував усіх індонезійців, які мешкали на території Америки, зареєструватись у відділі внутрішньої безпеки. Телефони почали дзвонити тоді, коли Юді та його молоді індонезійські друзі-іммігранти намагалися зрозуміти, що робити далі: у багатьох із них були прострочені американські візи, і вони боялися реєструватись через загрозу депортації. Але боялися також і не зареєструватися, бо це автоматично перетворювало їх на злочинців. Вочевидь, ісламські терористи-фундаменталісти, що бродили країною, швидше за все, проігнорували цю постанову, але Юді таки вирішив зареєструватися. Він мав шлюб із американкою і волів обновити свій іммігрантський статус, щоб стати повноправним громадянином. Не бажав жити, переховуючись.

Вони з Енн проконсультувались у різних юристів, але ніхто не знав, що йому краще порадити. Раніше, до цієї дати 9/11, не було б жодних застережень — Юді, одружений, міг просто прийти в офіс по роботі з іммігрантами, поновити свою візу і розпочати процедуру отримання громадянства. Але тепер? Хто його знає? «Ці закони ще не відпрацьовані, — пояснив юрист-консультант. — Їх відпрацьовуватимуть на вас». Тому Юді з дружиною прийшли на зустріч із ґречним представником імміграційної служби та розповіли свою історію. Їм сказали, що Юді повинен знову прийти в офіс для проходження ще однієї співбесіди. Їм тоді варто було запідозрити щось недобре, адже Юді суворо наказали прийти без дружини, без юриста, з порожніми кишенями. Сподіваючись на краще, на другу співбесіду він прийшов сам і без копійки в кишенях. Там його і заарештували.

Його перевели у центр для затриманих в Елізабет, Нью-Джерсі, де він пробув кілька тижнів разом із натовпом інших іммігрантів. Їх усіх теж недавно заарештували на підставі акту про національну безпеку. Багато хто з них жив і працював в Америці роками, та більшість не володіли англійською. Деяким так і не вдалося зв’язатись зі своїми сім’ями після арешту. Вони стали невидимками. Ніхто нічого не знав про їхнє існування. Енн декілька днів провела в істериці, поки не дізналася, куди саме забрали її чоловіка. З часу перебування у тому закладі Юді найбільше запам’яталися десятеро вугільно-смоляних худющих переляканих нігерійців, яких знайшли на вантажному судні в сталевому контейнері. Перш ніж їх знайшли, вони переховувалися там на самому дні корабля майже місяць, намагаючись потрапити в Америку чи куди-інде. Вони й гадки не мали, де зараз перебувають. Їхні очі були широко розплющені, розповідав Юді, ніби досі засліплені спалахами ліхтарів.

Після затримання уряд США відправив мого друга-християнина Юді, а тепер — підозрюваного у ісламському тероризмі, назад до Індонезії. Це сталося торік. Не знаю, чи дозволять йому коли-небудь знову наблизитися до Америки. Вони з дружиною досі намагаються збагнути, як їм жити далі. Мріють не звікувати вік в Індонезії.

Проживши стільки років у країні першого світу, Юді не зміг більше звикнути до трущоб Джакарти, а тому приїхав на Балі перевірити — чи зможе заробити собі на життя. Але і тут у нього виникли проблеми: місцеве суспільство не сприймає його за свого, адже він не балієць, він із Яви. А балійці не перетравлюють яванців, бо вважають їх злодіями і жебраками. Тож Юді повсюди відчуває упереджене ставлення: у своїй власній країні Індонезії більше, ніж там, у Нью-Йорку. Він не знає, що йому робити далі. Можливо, приїде Енн і житиме з ним тут. А, може, й ні. Бо що їй тут робити? Їхня молода сім’я на межі розвалу, бо існує тепер лише в інтернеті. Він розгублений, бо не може тут знайти свого місця. Юді більше американець, аніж індонезієць. Ми з ним використовуємо однаковий сленг, згадуємо улюблені ресторани Нью-Йорка, любимо одні й ті ж фільми. Він заходить до мене вечорами, і я виставляю йому пиво, а він грає мені на гітарі найпрекрасніші мелодії. Я так хочу, щоб він став знаменитий. У справедливому світі Юді вже був би зіркою.

Він запитує: «Агов, чуваче, ну чому це життя така дурка? Га?»

84

— Кетуте, чому це життя така дурка? Га? — запитала я наступного дня в цілителя.

— Бгута іа, дева іа, — відповів Кетут.

— Що це означає?

— Людина — це демон, людина — це бог. І те, і те — правда.

Я вже чула це раніше. Ця ідея дуже індійська, дуже йогічна. Людські істоти народжуються, як пояснювала гуру, безліч разів із однаковим потенціалом до скорочення і розширення. Складові світла і темряви однаково присутні у всіх нас, і тому все залежить від людини (сім’ї, суспільства), що саме проявиться — чесноти чи недоліки. Божевілля цієї планети через внутрішній дисбаланс чеснот, виявити які людям зазвичай складно. Через це й божевілля — як колективне, так і особисте.

— Що ж нам робити з цим божевільним світом?

— Нічого не вдієш, — Кетут аж розсміявся, але по-доброму. — Така природа цього світу. Це доля. Переймайся тільки власним божевіллям — нехай запанує мир спершу в твоїй душі.

— Але як нам віднайти спокій всередині себе? — запитала я Кетута.

— Медитація, — відповів він. — Метою медитації є винятково щастя і мир — дуже просто. Сьогодні я навчу тебе нової медитації і ти станеш іще кращою людиною. Вона називається медитація чотирьох братів.

Кетут розповів, що балійці вірять у те, що від народження