Читати книгу - "Сильніше за обставини, Естрела Асферіс"

Хто це? В цій ситуації очевидний висновок – що це дроу, мої ув’язнювачі, але я знав, що це точно не хтось із них. Але хто тоді? Невже мої товариші знайшли мене?

Остання думка трохи віддавала божевіллям. Як вони могли знайти мене тут? Це ж неможливо.

Поки всі ці думки пролітали в моїй голові, голос знову дав про себе знати:

- Не сумнівайся. Підійди до стіни, і поклади на неї долоні.

Не знаю хто це, але напевно прислухаюся до нього. Краще ризикнути і вирватись з полону, ніж чекати незавидної долі розмінного пішака.

То ж я зробив так, як сказав голос. Підійшовши до стіни, я поклав на неї руки. Нічого не відбулося. Чому? Я вже хотів прибрати руки, коли знову долетіло:

- А тепер заспівай те, що й до цього, не прибираючи рук.

Добре. Я вирішив, що якщо вже робити щось, то до кінця. Якщо не спрацює – то я хоча б спробував. І я знову заспівав знайому з дитинства пісню. Чим довше я співав, тим спокійнішим ставав. Я навіть закрив очі в процесі. Коли ж знову їх розплющив, то не повірив побаченому. Щоб точно з’ясувати, чи не сплю, я вщипнув себе за руку.

Але навіть біль в руці, яка підтвердила реальність всього, що зі мною відбувається, не розвіяла мої сумніви. Я дивився, і не міг повірити, я вже не був у камері, я опинився десь у горах. Як це сталося? Таке ж неможливо?! Як можна за одну мить, не використовуючи портал, опинитися за тисячі кілометрів від того місця, де був до цього?

Але факт залишається фактом. Я зараз не в тій камері, куди мене запхали дроу. Як же це сталося? Може, це той голос? Я хотів покликати його, але цей голос виник сам по собі, і на цей раз він йшов наче через мій мозок.

- Не переживай даремно, юний гноме. Я всього лише дух каменю. Якщо знадобиться допомога – ти вже знаєш як діяти.

Дух каменю?! Невже зі мною спілкувався настільки древній та могутній дух?! Я читав, що колись гноми могли контактувати з духами каменю, і ті нам допомагали, але на сьогоднішній день це вміння вважається давно втраченим. Невже в мене вийшло відновити зв'язок нашого роду з тими, хто завжди нам допомагав?

Але як я це зробив? Що спровокувало наш контакт? Надзвичайні обставини? Не схоже. Пісня? Цей варіант більш схожий на правду. Не даремно ж дух попросив заспівати її вдруге. Але і це не все. Щоб перенести мене однієї пісні мало, потрібен був ще й контакт зі стихією – каменем. І напевно треба уявляти, куди хочеш перенестися. Тож якщо мені ще знадобиться допомога, треба не тільки заспівати, а щоб я торкався каменю.

Дякую, подумки подякував я духу. Але де я опинився? І як звідси вибратись? Місцевість якась не знайома. І що робити?

Якесь не те я питання поставив. Питання не в тому, що робити, а як дістатися до друзів і допомогти їм. Впевнений, у них зараз і без мене проблем вдосталь – невідомо, чи жива Бет, чи ні, до того ж пару Тесара викрала якраз перед моїм викраденням. То ж треба подумати – як їм краще допомогти. А якщо дізнатися плани дроу?

І як я хочу це зробити – ще казала раціональна частина мене, а інша, більш спонтанна, вже почала діяти. Я, торкнувшись каменю під ногами, заспівав пісню-медитацію, всім серцем бажаючи опинитися в тому місці, де можна було б підслухати плани дроу. Не пройшло і півхвилини, як я опинився в якійсь печері. Я одразу ж замовкнув, напружено вслухаючись у будь-який звук. І я не помилився, почувши, як за стінкою цієї печери велася напружена розмова якраз між представниками раси дроу.