Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

Я швидко і дуже тихо вислизнула з кімнати. На кораблі вже орієнтувалася досить вільно. Тож кімнати принців знайшла швидко. Попросила їх пізніше зайти до батьків і поговорити з матір'ю, заспокоїти її і дати зрозуміти, що все буде добре. Що вони її люблять і не збираються вмирати. Та може дурість сказала їм, нехай краще лагідних дурниць наговорять їй, але заспокоять її, ніж у неї дах поїде від переживань за коханих.

Користуючись моментом пішла в зал, зараз краще побігати і полазити. А то я теж можу розклеїтися. Занадто часто згадую батьків. І поруч із королевою мені було важко тримати себе в руках і не ревіти. За деякий час як почала бігати один із хлопців, що був у залі, сказав мені.

— Тебе вже хоч на конкурс посилай, міс бікіні.

— Ні в якому разі! — різко сказав Альфред.

— Боїшся, що заберуть?

— Ні, не хочу щоб на неї витріщалися.

— Ух ти який ревнивий, — весело сказав йому хлопець.

Так, за останні кілька тижнів фігурка в мене поліпшилася. Хто б міг подумати, що коктейлі доктора так допоможуть. Але я вже насилу влажу в штани, які купила на кораблі. Та й блузки вже надто відверто виглядають на мені, через ґудзики, що постійно розстібаються. Пора зав'язувати з цими коктейлями, доктор їх робить просто занадто калорійними. Ні, точно вистачить, сьогодні ж уже пити не буду. А то перетворюся на хом'ячка! До речі, потрібно дізнатися, скільки нам ще летіти до Афону. А то як на мене ми вже надто довго летимо. Як для корабля, який летів ніби як додому. Добігла коло і підійшла до Альфреда.

— Альфред, ти не знаєш коли ми прилітаємо на Афон?

— Вам хіба не сказали, у нас тут справа намітилася, — сказав хлопець, що розминався поруч з Альфредом.

— І коли прилетимо?

— Щойно вирішимо, так одразу.

Те, як на мене зараз дивляться хлопці, мене починає потроху нервувати. На цих "коктейлях" тільце у мене вже не нагадує зголоднілу дівчинку анорексичку. Ну да ладно там до анорексії було ще далеко, але я була плоска як дошка. Схудла на тій планеті у всіх важливих місцях. А за останній час форма до цих місць повернулася, немов надули. Сподіваюся, не здується.

Сама задаюся питанням, як Альфред повівся на таку плоску мене. А зараз постійно нервує, коли мене очима роздягають. Хоча не сперечаюся, форми стали дуже апетитні. Раніше до моєї поїздки вони так не виділялися через мої не такі худі бочки і не такі худі ніжки.

— Кохана, ти вже потренувалася? — запитав Альфред крізь зуби.

— Напевно, ще побігаю. Складеш компанію?

— ТАК!

Ми побігли вдвох, спеціально бігла не швидко, щоб поговорити.

— Дратують?

— Дуже! Ізо, ти ж бачиш, як вони на тебе дивляться. Я вже ледве тримаюся, щоб не прибити тут, кого не будь. Я спокійно переношу, що ти з королевою багато часу проводиш. Головне, що не ходиш по кораблю, де всі на тебе витріщаються і роздягають очима.

— Знаєш, головне, що вони руки не розпускають. Ти не знаєш, що в них ще за справа?

— Ні, сам тільки ось із тобою почув. Я вже сам чекаю, не дочекаюся, коли ми прилетимо. Як там королева?

— Близька до нервового зриву. Її занадто шокував замах на чоловіка. Я тільки сьогодні витягла з неї відповідь. Залишила їх удвох, думаю, король втішить її.

— Ізабелла! — покликав мене чоловік у формі.

Так, а цього я ще жодного разу не бачила. Подивилася запитально на Альфреда.

— Знаєш його?

— Ні, хіба мало тут командирів різних звань.

Підійшли до чоловіка вдвох. Високий, міцної статури як і всі військові. Погляд пронизливий, гострий, я б навіть сказала хижий. Тільки мене таким не налякаєш. Волосся чорне, коротко стрижене, а очі мене здивували найбільше. Вони були блакитні.

— Доброго дня, — спокійно сказала я.

Альфред просто кивнув.

— Начувся, про вас юна леді. Хлопці говорили, що ви вижили на дикій планеті і тут показуєте чудеса спритності, долаючи складну трасу.

Сказав він напрочуд м'яко, а я одразу чекаю продовження і в чому тут підступ. Просто такі люди вкрай рідко говорять так м'яко, здебільшого щоб не злякати того, на кого в нього немає важелів тиску. Як на мене, наприклад.

— Вибачте, не знаю вашого звання та імені. Але давайте вже до справи перейдемо.

Командир і Альфред дивляться на мене дуже здивовано.

— Що ви хочете від мене?

— Як проникливо. Ходімо за мною.

Йти довелося довго. Я встигла кілька разів збитися з рахунку в цих нескінченних поворотах. Зрештою прийшли в каюту, вона ж кабінет, напевно. Тут було ще троє військових. Мабуть керівний склад. Альфред мало не позадкував назад. Добре, що встигла зловити його за руку й утримати.

— Залишайтеся, молодий чоловіче, — сказав з усмішкою наш супроводжуваний. — І оскільки ми знаємо Ізабеллу, ви маєте досвід з виживання на дикій небезпечній планеті, плюс хороші навички скелелазіння. Нам потрібно відправити одну людину, на одну небезпечну планету. Домовитися про одну зустріч.