Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— І з чого раптом це я? Коли на кораблі повно хороших військових із різною кваліфікацією.

— Але ви і королева єдині жінки. А туди ми можемо відправити тільки жінку. Це їхня умова!

— Чия?

— Людей, з якими ми маємо зустрітися.

— У чому підступ?

— Вони вбили всіх попередніх наших перемовників. Щоправда, то були чоловіки, і вони не змогли переконати їх про співпрацю.

— У чому складність? Це високорозвинена технологічна планета і вашої потужності не вистачає?

Військові скривилися як від лимона або гірше.

— Ні, точніше ми не знаємо. На поверхні суцільні джунглі. Але технології у них точно є. На їхній планеті є величезні поклади рідкісного у всесвіті й дорогого мінералу. Якого використовують у космічній техніці.

— Іридій?

Запитала я здивовано, у голові одразу згадалися звіти, договори про закупівлю і видобуток цього мінералу. Коштує нечуваних грошей. Але батько якось примудрявся його закуповувати за низькою ціною і зберігав від усіх у секреті своїх постачальників. Коли мені перейшла фірма, Антуан показав ці документи. Планета називається Меледіум.

— Так. Звідки ви знаєте?

— Робоча необхідність, — тихо сказала я.

От уже не думала, що побуваю на цій планеті. Навіть не знаю, чи варто допомагати їм

— Ви вирушаєте через годину, — сказав мені той самий чоловік, що й привів сюди.

— А якщо я відмовлюся?

Чоловіки здивовано переглянулися.

— Тоді мила Ізабелла. Ми будемо висіти над планетою, поки не вб'ємо свій екіпаж і поки не домовимося. Одним із перших відправимо вашого чоловіка.

— Він не у вашому підпорядкуванні, — спокійно відповіла я.

— Досить! Жінок вони не чіпають і пообіцяли, що повернуть вас за будь—якого розкладу. Ми надсилали їм ваше фото. Вони погодилися говорити тільки з вами, вже не знаю чим ви їм так сподобалися. Але пора б уже почати заробляти самостійно, а не жити під опікою чоловіка і прийомних батьків.

Я беззвучно розсміялася. Військові дивилися на мене здивовано.

— Розвеселили. Як приємно знати, що військові не цікавляться новинами. Щоб ви знали, я ніколи не жила під опікою королівської сім'ї та чоловіка. Хоча б тому що ми ще не одружені й удочеріння це всього лише формальність і забаганка королеви Мартіни, яку я поважаю.

Один із військових щось старанно клацав на планшеті і незабаром вивів зображення на великий екран. Там була моя фотографія ще до відправки на планету. Ну так виглядаю не найкращим чином. Папараці спіймав мене після безсонної ночі, коли я ревіла. І обличчя припухле і бліде.

— Так, безсонна ніч, — сказала я.

— Вас не впізнати, — зі здивуванням сказав уже інший військовий.

— Ну якщо поревіти всю ніч і не спати, то мало хто на себе схожий. Особливо якщо ще зловлять на вулиці журналісти. А в мене на них не дуже райдужна реакція.

— Значить Ізабелла Норіх, — сказав уже інший військовий. — У ваших же інтересах домовитися з Меледіумом про постачання іридію. Вашій компанії він так само необхідний.

— Ні. Це у ваших інтересах, а не в моїх.

— Стривайте, у вас із ними вже укладено договір? — запитав перший.

Як вони мене вже дратують. Навіть не представитися, а хочуть, щоб я їм з якогось переляку допомагала.

— Не знаю, про що ви, — сказала я з усмішкою.

— Досить мотати нам нерви! — рявкнув перший військовий — Або ви нам допомагаєте, або ні ви, ні ваш чоловік, ні навіть королівська сім'я не долетять до Афону.

— Ви готові позбутися королівської сім'ї і почати війну з Афоном?

Зависли на мить усі троє. Подивилася на Альфреда, стоїть спокійний, без жодної емоції. Бідолаха, важко йому зі мною. Сподіваюся, він мене після цього всього не пошле куди подалі.

— Давайте так. Я вам ні чого не обіцяю, але на планету злітаю. А там якщо вони не захочуть із вами мати справу і пошлють лісом, то я тут ні до чого.

— Ми вас просимо просто полетіти і передати їм планшет, і ми з ними через нього домовимося про зустріч.

— А як же їхні електромагнітні екрани, які глушать сигнал? Якщо вони його послаблять, то наражають себе на небезпеку вашого нападу. Гадаю, якщо вони захочуть із вами поспілкуватися, вам доведеться самим прилетіти туди і ризикнути своїми життями. І потім де гарантія, що вони вас все одно не вб'ють.

— Постарайтеся домовитися, так що б нас прийняли і не вбили. Тому що інакше йому не жити.

— Це ви даремно, — сказала я спокійно, — я не люблю, коли мені погрожують.

— Це не погроза, а попередження.

— Не знаю, не знаю. Але моя довіра до вас тане просто як сніг на сонці.

— Давайте не будемо сваритися, — втрутився другий військовий, — Ізабелло, ви злітаєте, просто поговоріть. Передасте їм наше повідомлення і все!