Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Неможна було, відразу так сказати. А то відразу погрожуєте.

— На щастя ваша компанія не монополіст з космічної техніки.

— Думаю, це тимчасово, — сказала я з хитрою посмішкою, — Це гарна ідея.

— Та годі, — сказав перший військовий — Для цього вам доведеться поглинути ще багато дрібних компаній та імперію Лістерів.

— Так мені, напевно, краще переодягнутися в щось зручніше. Було б у що...

— Вам видадуть одяг.

Мене з Альфредом повів молодий військовий. Мені видали однотонні брудно—зеленого кольору штани. Знайшлися навіть черевики з високою халявою на мою мініатюрну, порівняно з чоловічою ногу. Видали такого ж брудно—зеленого кольору футболку. Я скривилася. Вирішила залишитися у своїй біленькій, вона на мене якраз. Поверх футболки видали шкірянку.

— У мене своя є, — сказала я хлопцеві.

— Це не зовсім звичайна. Якщо застебнете її, вона стане бронежилетом від куль і лазера різної потужності. І навіть від колючо-ріжучої зброї.

— До речі про зброю, мені вона стане в пригоді, про всяк випадок. Хіба мало як мене насправді приймуть.

— Лазер видати не можу, його відразу відберуть.

— І не потрібно. Мені звичніше хороший ніж або кинджал.

Хлопець злегка посміхнувся видав два чохли з кинджалом і мисливським ножем. Альфред закріпив їх мені на поясі штанів. І сам зав'язав мені шнурки на черевиках.

— Зручно? Ні де не тисне?

— Усе добре. Ти на мене не злишся? Послати куди подалі не хочеш?

— Одружитися з тобою хочу, — поправляючи шнурки, сказав він.

Я миттю почервоніла.

— Справді?

Він подивився на мене від низу до верху і посміхнувся.

— Так. Просто коли нас сьогодні прийняли за сімейну пару, блін це було так приємно! Я не хочу тебе втратити і віддавати комусь іншому. І сам кого завгодно за тебе вб'ю.

— Так, не хулігань тут.

Військовий, що приводив нас до кабінету, зайшов на склад, де я одягалася. Схвально кивнув і простягнув мені аркуш пластику.

— Це те, що або їм передасте, або зачитаєте. Це, — він простягнув планшет, — якщо вони захочуть зв'язатися з нами.

— А як я повернуся?

— На катері. Думаю, з керуванням ви впораєтеся.

— А з цим заковика, я ніколи не керувала катером. Тільки машина і мотоцикл.

— Чорт! — вилаявся військовий.

— Там ні чого складного, — сказав Альфред, — якщо в нас є ще година, я навчу. Не складніше за автомобіль.

Мене провели до катера, на якому мені належить летіти. Завжди дивувалася, скільки тут індикаторів і кнопочок. Альфред одразу мене посадив і почав інструктувати. Показав увімкнення, як керувати джойстиком. На що варто звертати увагу. І пояснив, як посадити катер.

— Ти головне не бійся. А так з усім упораєшся. У них коли починається електромагнітний щит?

— У парі кілометрів над землею. Але до нього близько теж небезпечно підлітати. Я повинна буду якось із ними зв'язатися.

— Ось радіо, — я кивнула, — поки ти будеш летіти, я буду підтримувати з тобою зв'язок і нагадувати що робити. Ти їм довіряєш?

— Кому?

— Тим хто на планеті.

Я тільки усміхнулася і мотнула головою.

— Я не знаю, з ким мені доведеться зустрітися. Батько з кимось уклав контракт, але я його не знаю ні на ім'я, ні в обличчя. Знаю тільки що це та планета. А раз моя компанія досі успішно працює, то контракт ще діє. Подзвониш Антуану, скажи де я.

— Краще зробити це заздалегідь, — сказав Альфред.

Він узяв планшет, що дали військові, і знайшов програмку відеоконференції. Набрав номер Антуана.

— Думаєш, із нього безпечно дзвонити.

— З твого чи мого планшета так само небезпечно. Але ми ж ні про що таке говорити не будемо.

— А про що будете? — запитав Антуан — Що це ви в катері робите?

— Антуане, тут така справа, — почала я, зняла з голови навушники для зв'язку з катера — Ми біля планети Меледіум, — він став більш зібраним і кивнув, — Хотіла дізнатися, як у нас із ними справи?

— Добре. Вони знають, що ти до них прилетиш?

— Вони ні кого, крім мене, зараз до себе і не пустять.

— Тоді все добре. Ти знала, що вони з Лістерами не будуть продовжувати контракт?

Я кашлянула від здивування і дуже виразно подивилася на свого наставника.

— Ти серйозно?

— Так. Тож обережніше там після Меледіуму, Лістери скаженіють, ти б тільки могла собі уявити. У них же скасовуються великі замовлення і довготривалі контракти.

— А я тільки сьогодні подумала, про поглинання їхньої компанії.

— Тьху Іза, я цю гидоту і близько до твоєї компанії не підпущу! Ми й так отримаємо всі їхні контракти. Але з тим, що від них залишиться, особисто я не хочу мати жодної справи. Для мене вони як хтось хворий, від кого заразитися не хочеться.