Читати книгу - "Безстрашність, Вікторія Хорошилова"

— Гаразд, зрозуміла. А з нами вони продовжують контракт?

— Уже продовжили, поки ти значилася зниклою безвісти. То що ти полетиш до них із військовими?

— Так й мене хвилює питання на кого вони працюють?

— Ну наша компанія не єдина хто розробляє космічну техніку. Військовим іридій теж потрібен для військових кораблів. Але думаю скоро ця галузь буде і в нас. Ми якраз вигідно купуємо одну компанію яка на межі банкрутства. Тому що у них немає договору про постачання іридію. Будь там обережна і максимально ввічлива.

— Добре.

— Пора, — сказав військовий.

Я глянула на екран планшета, Антуан встиг відключитися.

Альфред із військовим вийшли з катера. Я пристебнулася і ввімкнула катер. Промайнула думка, що це чистої води самогубство. Садити за штурвал після короткого інструктажу. Через кілька хвилин у навушниках почула голос Альфреда. Він почав говорити послідовність дій для зльоту і вильоту з корабля. Власне ні чого складного, багато що робить автоматика. А планета з космосу виглядає дуже красиво. Варто було зайти в атмосферу зі мною зв'язалися з планети.

— Назвіть себе! — почула вимогливий голос.

— Ізабелла Норіх, — сказала спокійно.

— Раді вас чути. Летіть на координати.

— Одна проблема, — тихо сказала в мікрофон, — я перший раз за штурвалом і не знаю, куди тут дивитися і де координати.

На тому боці почувся тихий сміх.

— Сміливо і нерозумно. І навіть дивно, що ви керуєте фірмою, яка створює обладнання для кораблів, і не вмієте літати.

— На скільки мені відомо, за штурвал дозволяють сідати після двадцяти одного року. Мені нібито тільки не давно виповнилося двадцять один. І я вважала за краще замість навчання полетіти на звичайному кораблі на Рів'єру, а потім вже вчитися. Тож щойно дісталася до навчання, яке тривало щонайбільше пів години.

Зі мною вже не сперечалися, а підказували куди дивитися і на що звертати увагу. Невдовзі долетіла до потрібних координат і під чуйним керівництвом невидимого співрозмовника посадила катер.

— Ідіть прямо і ні чого не бійтеся, ми вас зустрінемо.

— Добре, — спокійно погодилася.

Взяла планшет, лист і вийшла з катера. Свіже чисте повітря. Приземлилася я на галявині, де в радіусі кількох десятків метрів немає високих хвойних дерев. Мені говорили про джунглі, а не про ліс і гори. Хоча хто його знає, може далі інша місцевість.

Пройшла буквально кілька метрів, коли побачила на краю галявини істоту, схожу на велику собаку. Просто таки величезну і моторошного собаку.

— Ну і зуби собі відростила.

Собачка, гарчачи, побігла на мене.

— Та годі! — не вірячи своїм очам сказала я — Невже вирішили мене позбутися?

Дістала кинджал і приготувалася підрізати песику ноги. На руці з кинджалом помітила пульсометр. Лікар одягнув мені його ще кілька тижнів тому, щоб стежити за моїм самопочуттям. На екрані була цифра 60, я посміхнулася. Трохи призігнула ноги в колінах, готуючись до кидка собаки. Але вона різко зупинився біля мене і як якась дворняжка почала виляти хвостом. Я прибрала кинджал і погадила собаку по голові.

— Веди, — сказала тварині.

Не встигли ми з песиком дійти до краю галявини, як вийшло троє чоловіків. Я б сказала в мисливських костюмах зі зброєю в руках. Один із них лаяв іншого.

— Ти чого за собакою не стежиш. Вона нам попередніх перемовників усіх зжерла.

— Так Мел не любить чужинців. А на Ізабеллу он і не зачепила.

Чоловіки тільки зараз звернули на мене увагу й на те, що я з собакою іду і чухаю її за вушком, а вона задоволено бурчить. Вона виявилася наймилішою твариною, не рахуючи її жахливого зовнішнього вигляду.

— Мати моя, ця нахаба мене кинула і переметнулася до дівчини.

— Раді, що вас не з'їли, як попередніх.

Я тільки злегка посміхнулася. Цікаво вони спеціально собаку нацьковували минулі рази? А то я щось не дуже вірю, що завжди було випадково.

— А раніше вона у вас теж так збігала?

— Не завжди, — відповіли мені з хитрою посмішкою, яка пояснює все.

Звичайно, не випадково, а навіть спеціально. Ось цікаво, чому мене вона не стала вбивати.

— А ви маєте гарний вигляд, кращий ніж у новинах. Ми з хлопцями вже ставки робили на ваше виживання. Гаразд, ходімо. Я Міхель, добре знав вашого батюшку. Він, по суті, врятував мене і мою сім'ю. Зараз я тут головний на планеті. Може, знаєте, що поселення людей на Міледіумі нечисленне. Живемо ми за рахунок продажу іридію. І якби не щит, розроблений вашим батьком, нас би давно вже винищили і планету розорили.

Я здивовано подивилася на Міхеля. Ось так новина.

— Мене власне відправили вам передати лист.

— У курсі. Давайте почитаю, що вони там пропонують.

Ми якраз дійшли до табору. Звичайний польовий табір із просторими наметами. З одного боку табір притискався до гори з крутим вертикальним підйомом. Ще раз оглянула табір, і виявила клітку півсферою, в якій бігають уриси. Від дрібних до середніх.