Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Ходімо зі мною, Анастасия Хэд 📚 - Українською

Читати книгу - "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ходімо зі мною" автора Анастасия Хэд. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 95
Перейти на сторінку:

— Чому ви ще тут? Час готуватись до вечері!

— Ми…

Я не розчула, що саме вони зробили, але за хвилину до дверей підступила група молоденьких дівчат. Одягнені вони були точнісінько так само, як і та, що приносила мені їжу. Усі як на підбір — гарні й юні: брюнетки, блондинки, руденькі. Це що, гарем? Не думала, що цей монстр таке практикує, хоча чого я дивуюсь.

Тим часом Азог провів дівчат до дверей і сам вийшов, залишивши мене наодинці, прикутою до столу. Ну, хоча б не холодно — і на тому спасибі.

Я знову вмостилась у кріслі й почала розглядати красу навколо. Це було справжнє диво — райський сад посеред вічної мерзлоти.

Наближався вечір. День згасав разом із останніми сонячними променями. Червоне зарево заходу миттєво розлилося по скляній поверхні купола й зникло. На мить усе поринуло в темряву, щоб одразу ж засяяти ще яскравіше. Сад залив холодне блакитне  світло люмінесцентних ламп. У такому освітленні зелені кольори ставали неприродними. Якимись надто «відфотошопленими», нереальними.

За якийсь час я вловила до болю знайомий запах. Нічна фіалка. Цей нудотно приємний аромат ні з чим не сплутаєш. Знайомий запах воскресив у мені дитячі спогади. Я сиджу на лавці біля батьківського дому, літо, в небі згасли останні промені сонця, а цей оксамитовий духмяний аромат розлився по всій вулиці. Я заплющую очі, слухаю цвіркунів, на повні груди вдихаю аромат — і настає стан безтурботності. Немає тривог, проблем, турбот. Є лише цей аромат чудових фіолетових квітів і теплий літній вечір.

— Псс! — вирвали мене з безтурботності.

Я закрутила головою в пошуках джерела звуку.

— Я тут, — тихий шепіт лунав з-за дерева, біля якого мене посадили. Його широкий стовбур і тінь від густої крони приховували того, хто до мене звертався.

— Не дивись сюди, тут повно камер.
Я поспішно відвернулась і почала діловито розглядати поверхню столу. Ненароком глянула вгору і помітила ледве вловимі червоні спалахи. І справді — камери.
— Просто слухай. Хочу сказати, що ти не одна. Ми всі тут полонянки, але скоро все зміниться.
— У якому сенсі? — я мимоволі обернулася.
— Не дивись!

Послухавшись чужого наказу, я знову повернулася до столу.
— Ми хочемо втекти, але тут занадто багато охорони...
— Ну, з цим я вам навряд чи допоможу.
— Як? Нам сказали, що в камері замкнена сильна відьма.
— Пх, — я не витримала й засміялася. — О, так! Відьма вищої категорії.
Я усміхалася на всі тридцять два. З боку, певно, кумедна картина: сиджу й сміюся сама з себе.

І раптом мене осяяло.
— Це ж ти приносила мені їжу?
— Так, але це не важливо. Дівчата сказали, що, раз ти спілкувалася зі мною, то, можливо, вислухаєш, перш ніж уб’єш...
Це було б смішно, якби не було так сумно. Наскільки ж вони зневірилися у своєму бажанні втекти звідси, що були готові пожертвувати собою? Що ж цей монстр із ними робить? Навіщо тримає тут проти їхньої волі? Йому замало зруйнованих життів? Замало смертей? Коли ж він нарешті зупиниться?

— Що ж нам робити? — в її голосі забриніло відчай.
— Не хочу давати тобі марних надій, але мене повинні шукати.
— Нас теж шукали, та все без толку.
— Не вішай носа. Мій лицар зубами та кігтьми прогризе до мене шлях.

Приємне тепло розлилося в грудях. Спогад про Ярика — такого сильного і, буває, до ікоти впертого, але все ж такого коханого — додав мені впевненості у нашому скорому порятунку.
— Гаразд, — здавалося, вона трохи заспокоїлась, або просто змирилася. — Будемо чекати.

І все стихло. Ні відповіді, ні шелесту. Хоч би попрощалася. Я знову залишилася наодинці зі своїми думками. Хоча й ненадовго.

1 ... 75 76 77 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ходімо зі мною, Анастасия Хэд», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Ходімо зі мною, Анастасия Хэд» жанру - 💛 Міське фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Ходімо зі мною, Анастасия Хэд"