Читати книгу - "Будденброки"

Розділ сьомий

«Амстердам, 20 липня 1856 року.

Готель «Гет Гаасьє».

Люба мамо!

Одержав вашого багатого на новини листа й поспішаю щиро подякувати вам за увагу, вияв якої бачу в тому, що в цій справі ви просите мого дозволу; певна річ, я не тільки даю такий дозвіл, але й долучаю свої побажання радості і щастя, цілком переконаний, що ви й Клара зробили добрий вибір. Гарне прізвище Тібуртіус мені знайоме, і я майже певен, що тато мав із його батьком ділові стосунки. В кожному разі, Клара попаде в приємне їй оточення, а становище дружини священика найдужче відповідає її нахилам.

Отже, Тібуртіус поїхав до Риги і відвідає знову свою наречену в серпні? Ну, то в нас на Менгштрасе буде тоді справді весело — веселіше, ніж ви собі уявляєте, бо ж вам ще не відомо, чому для мене заручини мадемуазель Клари стали такою чудесною несподіванкою і який вийшов дивовижний збіг. Атож, найдобріша моя матусю, якщо я посилаю з Амстеля до берегів Балтійського моря свою урочисту згоду на влаштування Клариного земного щастя, то тільки з однією умовою: що з зворотною поштою отримаю від вас таку саму згоду на такий самий крок. Я віддав би три гульдени, щоб поглянути на ваше обличчя, а надто на обличчя нашої доброї Тоні, коли ви читатимете ці рядки… Але перейду до справи.

Мій маленький, чистенький готель з чудовим краєвидом на канал розташований у центрі міста, неподалік від біржі, і справи, задля яких я приїхав сюди (ішлося про налагодження нових, дуже важливих торговельних зв’язків, а ви знаєте, що я волію робити це особисто), з першого ж дня пішли так, як мені хотілося. Мене тут добре знають ще з часів мого навчання, а тому, хоч багато родин виїхало на море, я відразу дістав купу запрошень. Я побував на родинних вечорах у Генкдомів і Меленів, а вже на третій день мусив убиратися в парадний костюм і йти на обід до свого колишнього принципала пана ван дер Келлена, влаштований, мабуть, на мою честь, хоч сезон уже минув. До столу я вів… спробуйте вгадати кого? Панну Ариольдсен, Герду Арнольдсен, давню Тонину товаришку з пансіону. Її батько, великий купець і, може, ще більший скрипаль, та заміжня сестра з чоловіком також були присутні на обіді.

Я дуже добре пам’ятаю, що Герда — дозвольте мені відтепер називати її тільки на ім’я — ще зовсім молодою дівчиною, коли вона вчилася в мадемуазель Вайхброт на Мюленбрінку, справила на мене велике, незабутнє враження. І ось я побачив її знову: дорослу, розвинену, ще вродливішу і багатшу духовно. Але я можу надто захопитися, тому дозвольте мені не описувати тієї, яку скоро побачите на власні очі.

Легко собі уявити, що в нас знайшлося багато тем для розмови за столом; але вже після першої страви ми перестали згадувати давні історії і вдалися до поважніших, цікавіших речей. У музиці я не міг зрівнятися з нею, бо, на жаль, ми, Будденброки, мало на ній розуміємось, зате в нідерландському малярстві почував себе вільніше, а в літературі ми швидко знайшли спільну мову.

Час летів, як на крилах. Після обіду я попросив, щоб мене відрекомендували старому Арнольдсенові, що прийняв мене чемно й привітно. Потім, коли всі перейшли до вітальні, він виконав кілька музичних речей, а після нього виступила Герда. Вигляд у неї був чудовий, і хоч я нічого не тямлю в грі на скрипці, проте знаю, що інструмент (справжній страдіваріус) у її руках просто співав: у багатьох слухачів сльози виступили на очах.

Другого дня я пішов у гості до Арнольдсенів, на вулицю Б’ютенкант. Спершу мене прийняла літня компаньйонка, з якою мені довелося розмовляти по-французькому, та потім вийшла Герда, і ми пробалакали, як і попереднього дня, добру годину, тільки що цього разу почувалися ще невимушеніше, намагалися краще зрозуміти й пізнати одне одного. Знову ми згадували про вас, мамо, про Тоні, про наше чудове місто і про мою працю в ньому…

Уже того дня я твердо вирішив: вона або жодна, тепер або ніколи! Я ще раз випадково зустрівся з нею на гулянці, яку влаштував у себе в саду мій приятель ван Свіндрен, і потім дістав запрошення на музичний вечір до Арнольдсенів, де задля спроби натякнув Герді про освідчення; її відповідь мене підбадьорила… І оце п’ять днів тому я вранці пішов до пана Арнольдсена просити руки його дочки. Він прийняв мене в своєму кабінеті. «Любий консуле, — сказав він, — я з великою радістю назвав би вас своїм зятем, хоч як важко було б мені, старому вдівцеві, розлучитися з дочкою. Але як вона сама? Досі вона твердо трималася думки, що ніколи не вийде заміж. Чи є у вас якась надія?» І він був страшенно вражений, коли я заявив, що панна Герда, властиво, дала мені право надіятись.

Він лишив їй кілька днів на роздуми і, здається мені, з великого егоїзму навіть відраджував їй одружуватись. Але дарма, вона вибрала мене, і вчора ввечері ми заручилися.

Ні, люба мамо, я не прошу у вас письмового благословення на цей шлюб, бо післязавтра вже виїжджаю звідси; але Арнольдсени — батько, Герда і її заміжня сестра обіцяють у серпні навідати нас, і тоді ви зразу переконаєтесь, що я вибрав собі дружину до пари. Бо вас, сподіваюсь, не збентежить, що Герда молодша за мене тільки на три роки? Ви ж, мабуть, ніколи й не думали, що я приведу в дім якесь дівчисько. з кола Меллендорф — Ланггальс — Кістенмакер — Гагенштрем.

А щодо «вибору»… Ох, я вже навіть побоююсь, що Стефан Кістенмакер, і Герман Гагенштрем, і Петер Дельман, і дядько Юстус, і ціле місто будуть лукаво позирати на мене, коли довідаються про мій вибір, бо мій майбутній тесть — мільйонер… Боже мій, що тут казати? В кожному з нас є стільки половинчастого, яке можна тлумачити і так, і сяк. Я захоплений Гердою Арнольдсен, але не маю ніякого бажання порпатися в своїй душі і з’ясовувати, чи сприяв цьому захопленню великий посаг, про який мені досить цинічно шепнули на вухо, ще тільки відрекомендовуючи Герді, а як сприяв, то наскільки. Я її кохаю, але моє щастя і мої