Книги Українською Мовою » 💛 Наука, Освіта » Історія України-Руси. До року 1340 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

323
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія України-Руси. До року 1340" автора Михайло Сергійович Грушевський. Жанр книги: 💛 Наука, Освіта. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 226
Перейти на сторінку:
вироблена на більших маштабах, переводила ся на все меньших і меньших територіях здрібнїлих князївств, в них по при сю князївсько-дружинну машину все меньше зіставало ся місця для громади й її самоуправи. На території маленького князївства, великости теперішнього повіту, або і меньшої, появляли ся бояре старші й меньші, дружина, двірські урядники, без котрих не міг істнувати княжий двір, і для них треба було творити посади, функції, з котрих би вони могли „кормити ся”. В повісти про Ахмата ми бачили, що в землях Олега рильського й Сьвятослава липовецького — землях, що разом становили тільки частину Посемя, Татари зловили самих іно „старших бояр” тринадцять, хоч то, очевидно, були ще не всї, а всї вони мусїли чимсь правити.

З другого боку разом з тим здрібненнєм князївств управа їх все більше затрачувала свій публїчний характер, наберала більше приватноправности, і горожанин держави все більше зближав ся до ролї підданого великого пана.

Удержуваннє з невеликої території всього досить скомплїкованого апарату князївства, князя з його двором, дружиною, княжих бояр і слуг, — все се мусїло вкладати на плечі нечисленної людности дуже значні тягарі, що прилучали ся до нелегкої татарської данини. Безкняжі громади не знали бодай сього подвійного оподатковання.

Взагалї збераючи все разом до купи, приходить ся признати, що людям дрібних сїверянських князївств жило ся чи не гірше під подвійним тягарем княжої й татарської власти, нїж безкняжим громадам під безпосередньою татарською зверхністю, тим більше що княжа власть зовсїм не забезпечала їм спокою від татарських і свійських пополохів.

Лихо мусїли себе чути в безкняжих громадах ті верстви, що досї як раз на княжу власть опирали ся — урядничо-капіталїстична і властительська боярська верства та духовенство. Вище я згадав, що ми можемо припустити в певних розмірах еміґрацію боярства в княжі краї з Київщини: відгомон того можна бачити в ґенеальоґіях деяких північних боярських фамілїй. Але так само еміґрували боярські роди і з дрібних чернигівських князївств, шукаючи сильнїйших князївств, де вони могли зробити лїпшу карієру. Повної еміґрації боярства, певно, не було і в Київщинї — на се вказує численна верства дрібного боярства в київськім Полїсю, котрого початки виходять за границї литовських часів і котре в собі мусїло містити чимало перед-татарських боярських родів, що перетворили ся в просту властительську верству за татарських часів 17).

Проста селянська людність мусїла визначати ся більшою витрівалістю. Серед неї дрібна еміґрація могла розвивати ся під час острих катастроф, але головна маса людности держала ся. Доказ тому знайдемо в стільки раз цитованій повісти про Ахмата; на що вже страшно спустошене було Рильське князївство через ті пригоди: повість каже, що Татари простих людей забрали в слободи, а значнїйших повели до Ахмата, так що не було куди післати для постраху тих голів і рук боярських — „нЂкуди послати, зане вся волость изимана”. А таки бачимо, що за кілька місяцїв вертаєть ся Олег і над чимсь княжить далї, і в синодику знаходимо пізнїйших рильських князїв: отже волость зараз по погромі залюднила ся знову, і то певно своїми давнїйшими людьми, що скоро йно гроза проминула, повертали ся назад — нпр. з „воронїзьких лїсів”, де Татари не могли знайти нїяк кн. Сьвятослава липовецького з його дружиною, хоч як шукали, і з иньших захистків. Чужі люде, з далеких, спокійнїйших країв, певно-б у таку халепу не полїзли.

Найбільше визначним проявом відливу духовенства і взагалї церковного житя з Поднїпровя, особливо з безкняжої Київщини, було перенесеннє митрополичого престола з Київа. Уже від самого татарського погрому митрополити чули себе непривітно в безкняжім Київі й переїздили з столицї до столицї — річ перед тим небувала. Так м. Кирил, приїхавши по посьвященню в Київ (1250), звиджує потім Чернигів, Рязань, Володимир на Клязмі, потім бачимо його в Новгородї (1251), знов в Володимирі (1252); при кінцї житя живе він якийсь час у Київі, потім знов у Володимирі, і нарештї вмерає в Переяславі суздальськім (1281). Хоч резиденцією уважав ся далї Київ, але митрополита найбільше тягне в новий полїтичний центр — Володимир на Клязмі: тут митрополит резидував найчастїйше, і довший час тому навіть не поставляв для сеї епархії епископа (аж до р. 1274) 18). Теж саме бачимо й за його наступника — Максима. По кількох переїздах він переносить ся вже на постійний пробуток до Володимира. Поводом був якийсь пополох у Київі під час, коли там пробував митрополит, — під р. 1300 читаємо в Суздальській лїтописи: „тогоже лЂта митрополитъ Максимъ, не терпя татарьского насилья, оставя митрополью и збЂжа ис Киева, и весь Киевъ розбЂжалъ ся, а митрополитъ иде ко Бряньску, и оттолЂ иде в Суждальскую землю и со всЂмъ своимъ житьемъ” 19).

Ся лїтописна записка очевидно служить за pièce justicative перенесенню митрополичої резиденції, тому й сю звістку про незносне татарське насильство і спустїннє цїлого Київа ми мусимо прийняти з певною обережністю 20). Те саме треба сказати й про патріарші акти, що потім лєґалїзували перенесеннє митрополичого осїдку до Володимира (в дїйсности до Москви, куди переходять митрополити, від коли вона починає брати перевагу над Володимиром). Сї акти, списані на підставі відомостей тодїшнього митрополита Алексїя, Москвича з роду й симпатій, так мотивують се перенесеннє: „з огляду що Київ дуже потерпів від замішань та непорядків теперішнїх часів і тяжкого натиску сусїднїх Аляманів(!), так що прийшов до нужденного упадку, тому зверхнї пастирі Руси, не маючи такої епархії, яка-б їм належала, а далеко незначнїйшу, нїж давнїйше, аж їм не ставало засобів удержання, перенесли ся звідси до підвластної їм володимирської епископії, що могла дати їм постійні й певні джерела доходів” 21). Тут, як бачимо, виступає й властивий мотив: що доходи митрополита зменьшили ся. А причиною сьому був передовсїм полїтичний упадок Київа.

Підношу се все тому, що сї звістки з митрополитальних джерел про повний упадок Київа уживали ся оборонцями теорії про повне спустїннє Поднїпровя на доказ своєї теорії 22). Таким доказом вони бути не можуть, бо митрополитам бракувало не вірних, а державної власти, на котру вони опирали ся, від котрої живили ся, — тому переходили вони туди, де ся державна власть була в данім часї найсильнїйша.

Разом взявши, упадок князївсько-дружинного устрою, еміґрація вищої єрархії й взагалї упадок церковного житя, вкінцї часткова еміґрація боярсько-патриціанської верстви — все се мусїло зле відбити ся на культурнім житю Київщини. Ослабли або й зникли суспільні елєменти, що своїм роскішним житєм та ритуальними вимогами підтримували артистичний

1 ... 75 76 77 ... 226
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія України-Руси. До року 1340», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія України-Руси. До року 1340"