Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Історія однієї істерії 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія однієї істерії"

271
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія однієї істерії" автора Ірина Сергіївна Потаніна. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 91
Перейти на сторінку:
й кинулася до виходу з передпокою.

Дівчина діловито підбігла до середніх дверей і зі звірячим запалом накинулася на них. Двері не піддавалися. Алла раптом почала вигукувати дивні напівлайки, напівгарчання, напівсхлипування. Потім вона пильно оглянула стіни й раптом почала бити по них кулаками.

— Як я й казала! Пастка трьох дверей! Ну, не плач! — Лариса безглуздо тупцювала посеред кімнати. — Не плач, Аллочко. Все буде добре… Раз навіть детектив нас знайшла, значить, і хтось розумний теж знайде.

Я збиралася обуритись, але тут Алла заревла вголос.

— І будемо ми тут сидіти дружною юрбою з усіма, хто нас знайде, — голосила вона. — В нас харчів на всіх не вистачить!

— Ну, йди сюди, — вела далі Лариса, — там небезпечно стояти. Можеш залишитися поміж двох дверей, якщо детектив випадково зійде зі свого місця. У фільмі так один і помер…

— Пробачте, пані детектив, а коли до нас приїде допомога?

Я не знайшла, що відповісти. Усе, що відбувалося, здавалось мені нереальним. Я ж власноруч відчиняла ті двері хвилину тому… Чому ж у Алли не вийшло? Підходити й пробувати я не стала — боялась поворухнутися й накликати замикання й цих, останніх, дверей.

— Власне, хто пояснить, що діється? — запитала я по тривалій паузі.

— Ми в пастці, — проревла у відповідь Алла.

— І ви разом з нами, — трохи зарозуміло втішила мене Лариса.

— Подробиці! — зажадала я.

— Пастка трьох дверей, — терпляче взялася вона пояснювати. — Можна ввійти, але не можна вийти. Давайте я намалюю вам схему.

Дівчина заходилась креслити на курній підлозі.

— Є троє дверей. Замки, я думаю, керуються електронікою. Ой, тільки не відпустіть цих дверей, будь ласка, — вона обійшла мене, мов меблі, вийшла в передпокій і особисто оглянула підлогу та стіни. — Точно! — радісно тицьнула пальцем у якийсь круглий отвір в стіні. — Як я й припускала — тут теж фотоелемент. Якби ми попалися до єгипетських жерців, тут би вся підлога в потаємних педалях була. Тому що їхня система — механічна. А наша, виходить, цілком електрична.

— Тим простіше її зламати, — почала заспокоюватись Алла. — Це навіть добре. Якщо замки електричні, виходить, десь повинен бути центральний пульт. Щоб людина, яка знає код, могла відмикати замки.

— Які замки? — я нічого не розуміла й вирішила втрутитися.

— Ось такі, — Лара показала мені на торець дверей. Згори й знизу всередині дверей причаїлися язички замка. Зважаючи на розміри зрізу, могутні й непохитні. І як я примудрилася не оглянути на предмет їхньої наявності попередні двері?

— Звичайно, всі коліщата й клямки, що ви бачили на попередніх дверях, — бутафорія, — провадила Лариса. — Психологічна приманка. Людина бачить, що є можливість відімкнути якийсь замок, і відразу ж відчуває потребу це зробити. Кидається до наступних дверей і підписує собі вирок.

— Красива ідея, — не стрималась я.

— Схема самої пастки ще гарніша. Витрат майже ніяких. Брат нашого Хомутова, батько Кира, власник магазину дверей. Там увесь склад такими забитий. Ось цей триклятий Хомутов і користується братовим багатством… Попросив, скажімо, двері в борг… Звичайно, нікому не сказав, що надивився кепських фільмів і тепер збирається будувати з братового майна вишукану людиноловку.

Лара говорила з неприхованою злістю, й мені захотілося негайно кинутись доводити їй безневинність Хомутова. Але я боялася збити її з думки.

— Ось троє дверей, — вчительські інтонації робили голос Лариси ще вищим. — Відчинені бувають тільки одні. З самого початку замок розблоковано на зовнішніх. Двоє інших замкнуті. Ви відчиняєте перші двері й заходите в передбанник. Відстань між дверима строго розраховано. Щоб підійти до наступних дверей, ви змушені відпустити попередні й дати їм щільно причинитися. Тоді ви перетинаєте межу, від чого спрацьовують світлові датчики й двері, що лишилися позаду, замикаються. При цьому розблоковуються ті двері, що перед вами. Ви знову заходите в і йдете до наступних дверей. Знову перетинаєте риску з датчиками і блокуєте задні, але відмикаєте передні двері. Тепер вам уже не вирватися. Якщо ви зараз причините ці двері й пройдете вперед, вони замкнуться. А перші відчиняться, щоб бути готовими до прийому нової жертви. Розумієте?

— Господи, навіщо так складно? Чому не можна було обійтися двома дверима?

— Тому, що тоді ми могли б вирватися, — включилася в розмову Алла, якій, схоже, Лариса вже не раз усе це пояснювала.

— Як?

— Із двома дверима пастка була б розрахована на спіймання лише однієї людини, — строго провадила Лариса, — інакше є варіанти перехитрувати пристрій. Скажімо, я попалася. Коли наступна жертва наслідує мій приклад, я зупиню її. Ні, крики й попередження в момент вашого перебування в передбаннику марні: звук майже не проникає крізь ці двері, та й вгадати момент візиту наступної людини нереально. Зупиню вже на ось цьому етапі, — Лара показала рукою на мене, і я зрозуміла, що вона має на увазі момент, коли задні двері вже замкнулися, а передні відчинені. — Якщо дверей тільки двоє, то можна вважати, що ми на волі.

Я зайду в передбанник, а ви тим часом пройдете в кімнату, замикаючи тим самим внутрішні двері та відчиняючи зовнішні. Ось я й на волі. Побіжу за допомогою. Нехай знайдуть, де вимикається цей дурнуватий замок, або виріжуть двері автогеном. Але з трьома дверима такий номер не пройде. Максимум, що ми можемо зробити, — це залишити внутрішні двері відімкнутими, як зараз. Тоді перші двері будуть замкнені й не заманять чергових жертв.

Нічого собі! Я переварювала почуте й нещадно каралася.

«Адже відчувала, що все це неспроста! Адже навіть передчуття щодо хитрих дверей навідувало мене! Ет, якби був зі мною Георгій, напевне щось та придумав би».

Я спробувала уявити себе вдвох із Георгієм і відчути хід його думок. Ось він стоїть і розуміє, що мов Атлант, тримає небо і муситиме вічно притримувати їх собою. Георгій не стерпить!

— Насамперед, давайте замість мене використовувати що-небудь не таке живе, — запропонувала я.

Дівчатка пересунули на моє місце один зі стелажів. Тепер

1 ... 75 76 77 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія однієї істерії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія однієї істерії"