Читати книгу - "Коли курява спаде"

Коли я прокинувся вранці, я відразу ж згадав, що сьогодні ми маємо його вбити. У ту мить я пошкодував, що не попросив за нього вчора, коли була така можливість. Тепер було вже пізно.

У замку залунав протяжний голос ріжка.

З поселень, розкиданих уздовж річкової долини, почали сходитись люди. Їхнє життя було одноманітним, самі клопоти. Тож присутність на страті для них, можна сказати, була розвагою. Що стосується туси, то він потребував розуміння з боку людей, коли вчиняв страту, люди повинні були це прийняти. Тому цю подію можна було також розглядати як урок. Майдан дуже швидко зачорнів головами людей. Вони збуджено перемовлялися, кашляли й скрізь плювали. Нарешті привели засудженого й прив'язали до карного стовпа.

Вангбо Єшей сказав туси:

— Я не хочу, щоб твій живий будда молився за мене.

— Тоді можеш помолитися сам, — відповів йому туси. — Однак мені зовсім не потрібне твоє життя.

— Хто ж тягнув тебе за язик нападати на релігію, в яку вірили наші предки? — запитав управитель.

Старший панич оголосив остаточне рішення туси:

— Хоча твоя голова сповнилась божевільних думок, однак нам потрібен тільки твій язик, на який ми покладаємо відповідальність за ті безглузді слова.

Отже, цей чоловік, який прийшов до нас проповідувати свою велику релігію, тепер мав утратити свій прудкий язик. Коли проповідник, який до цього спокійно йшов на смерть, почув це рішення, на чолі в нього виступив піт. Однаково блискучі краплинки повисли й на кінчику носа Аїра-молодшого, який вперше мав виконати вирок. У натовпі не було жодного звуку. Кат вийняв із шкіряної валізи спеціальні ножі — вузькі і вигнуті за обрисами губ людини. Оскільки роти в людей бувають великі й маленькі, ті ножі також були великі й маленькі. Аїр-молодший вибрав кілька ножів і почав приміряти їх до губів проповідника, обираючи найбільш придатний. На майдані було так тихо, що всі могли почути слова Вангбо Єшея:

— А навіщо ти вчора приходив до в'язниці? Чому тоді не приміряв?

Я подумав, що Аїр-молодший, мабуть, боїться, адже це — його перша робота. Того дня його обличчя дійсно було червонішим, ніж зазвичай. Однак він не боявся. Він відповів:

— Я дійсно вже оглядав тебе, однак тоді я оглядав твою шию, а тепер господар помилував тебе і зажадав тільки твого язика.

— Тримай свою руку подалі від мого рота, — сказав Вангбо Єшей, — а то я можу вкусити тебе.

— Тобі немає сенсу мене ненавидіти, — відповів Аїр-молодший.

— І правда, — зітхнув Вангбо Єшей, — в моєму серці не повинно бути стільки ненависті.

У той момент Аїр-старший підійшов ззаду до карного стовпа і накинув на шию засудженому поясок, затягнувши його. Вангбо Єшей розпрямився, його очі вирячились, а язик випав з рота. Аїр-молодший швидко простягнув руку — не гірше, ніж його батько і заразом учитель. У руці його блиснув ніж і язик жертви, мов зляканий щур, вистрибнув з рота і з-під рук ката. Було схоже, ніби він хоче злетіти в небо. Однак він тільки трохи підстрибнув, навіть не вище голови, і впав на землю. Очевидно, плоть не може підноситись так само, як душа. Коли язик упав на землю, люди нарешті почули крик Вангбо Єшея. Впавши на землю, язик відразу ж укрився порохом і втратив свою прудкість та яскраво-червоний колір. Без язика крик виходив нерозбірливим і безглуздим. Кажуть, що чорноголові тибетці походять від чоловіка, якого звабила чаклунка Лоша. Можливо, перший крик їхнього першого нащадка був саме таким: нерозбірливим і пригніченим через безлад у світі.

Аїр-молодший відклав ножа і взяв пакунок із ліками та витрусив їх на прив'язаного до карного стовпа Вангбо Єшея. Ліки виявилися надзвичайно дієвими — кров у роті покараного відразу ж загусла. Аїр-старший розв’язав іззаду мотузку, і засуджений сповз на землю, виплюнувши при цьому з рота декілька великих шматків крові. Аїр-молодший підніс йому до обличчя язик, пропонуючи, таким чином, узяти його на пам’ять, однак він із болем подивився на свій язик і покачав головою. Тоді Аїр-молодший махнув рукою і язик полетів. Натовпом прокотився зойк. Якийсь жовтий собака стрибнув у повітря і на льоту схопив язик у свою пащу. Однак далі він вискнув, мов ухопив кулю, а не шмат м'яса, і важко впав на землю. Не тільки інші люди, але й сам Вангбо Єшей були здивовані поведінкою собаки, який жалібно скавучав, уражений тим язиком. Засуджений обмацав свій рот, однак відчув тільки багато згустків крові там. Але це не свідчило ні про що, окрім того, що його тіло може бути так само легко понівечене силою. Собака виплюнув язик, заскавучав, підібгав хвоста й побіг подалі звідси. Натовп також відразу відстрибнув від язика. Проповідник більше не міг витримати, голова його впала, і він знепритомнів.

Страта скінчилася.