Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Двічі графиня та двічі генерал 📚 - Українською

Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

268
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Двічі графиня та двічі генерал" автора Сергій Шарик. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 179
Перейти на сторінку:
позах. Він знав, що на полі під час полювання грейхаунд перетворювався, всі його почуття загострювалися донезмоги, він готовий був реагувати на найменшу інтонацію голосу господаря — як стиснута пружина, готова миттєво виплеснути всю свою енергію.

Головним у полюванні було саме дійство, замішане на тваринних інстинктах, свободі, що залишилися у нас від предків, на кровному спорідненні з природою, звуках мисливських рогів, гавканні собак, захоплюючій погоні. Станіслав порівнював полювання із симфонією, з тією лише різницею, що симфонію музиканти виконують чітко по нотах, а в полюванні, хоч і є свої «ноти», важливіша імпровізація на ходу.

Починається з рогу ловчого. Це повільне, урочисте Adagio або Largo. У цей момент тиша заповнюється голосами гончаків. Музику можна зрозуміти, лише включивши всю свою уяву. Причому оцінити зміст музики, всю її глибину і тонкість можна, прослухавши її не один раз. Так і у псовому полюванні. Чекаючи на лазі, Станіслав прислухався до голосів гончих — іде просто гон. Кожен гончак бере свою ноту. І раптом в одного з них різко змінюється висотність партії залежно від виявленого звіра: чи то зайця, чи то лисиці, чи то козулі. Це вже Allegro, що різко контрастує з повільним вступом. І починає прискорено битися серце. Зараз почнеться! Заревіла зграя гончих і погнала дичину. Ось гон віддаляється, звуки стають тихіше (piano). Схоже, вийдуть не на твій лаз. Комусь сьогодні пощастить більше. Тому всі мисливці чекають тільки forte, ні, fortissimo! Голосно, дуже голосно! І ось вона, удача — з лісу вискакує звір. Готуйтеся: починається найшвидша частина — Vivace grazioso. І ніхто не знає, як пройде цей найнапруженіший розділ — у мінорі або в мажорі. Але перед ним завжди потрібна велична пауза, яку не можна ні перетримати, ні недотримати. Настає абсолютна тиша, і здається, що чути, як пульсує кров у скронях. Звір наближається, і в кульмінаційний момент із несамовитим криком «ату!» спускають хортів. За справу беруться аристократичні, елегантні, підтягнуті, спеціально навчені собаки. Можна порівнювати їх біг із польотом стріли, можна — з блискавкою чи вітром, але, мабуть, не вистачить слів, фарб і звуків, щоб описати це дійство — воно незрівнянне, чудове!

Захоплююча погоня не завжди закінчується успіхом. Але це не привід для смутку: по-перше, полювання триває кілька днів, а значить, дичини буде вдосталь, по-друге, сильний, хитрий і розумний звір, який пішов від погоні, на наступний рік принесе таке ж здорове потомство.

Після багатоденного полювання настає остання частина симфонії — Scherzo (жарт). Прийшов час розбору полювання. Сміх, жарти, байки рогом достатку сиплються з вуст цих мужніх людей, що на якийсь час перетворилися на хлопчиків-фантазерів. І тут уже можна почути про такі подвиги, яким позаздрив би сам Геракл!

Що ще можна додати до вищесказаного? Мабуть, тільки «дрібниці». Щоб мати можливість полювати у власних угіддях, граф Потоцький організував кілька звіринців, насадивши дерева і запустивши туди оленів, лосів, диких кіз і кабанів. Придбав елітних породистих цуценят. Протягом кількох років довів кількість мисливських собак до семисот. Перевагу віддавав англійським породам — гончі-фоксхаунди. А ось хорти… Хорти — гордість кожного мисливця. Скільки бувальщин на славу хортів розказано їхніми господарями! І хоча улюбленцями Станіслава, безумовно, вважались грейхаунди, були у нього і західноукраїнські (хорти), і східноукраїнські (кримські), та й інші породи. Ще була у Потоцького мрія: вивести свій, сімейний, особливий різновид хорта. «Підливаючи кров» породистих своїм собакам, він досяг непоганих результатів.

Ціле селище було звільнено від усяких повинностей і займалося тільки розведенням та утриманням мисливських собак. Містилися вони у спеціальних будинках із кухнями, кімнатами і навіть лікарнями. Найкращий корм для гончих — вівсянка з м’ясом (особливо з кониною). Ось вам і ще одне селище, жителі якого займалися вирощуванням вівса.

За собаками, що закінчили свою «службу» по старості, Потоцький наказував доглядати до смерті. У них було своє кладовище, а найулюбленіших граф Станіслав ховав у парку за палацом, ставив їм пам’ятники.

Також Станіслав побудував за Тульчином мисливський палац, оформивши його відповідно до призначення: трофеї, опудала, картини, роги, шкури — все це становило внутрішнє оздоблення палацу.

* * *

— Пане графе, мсьє Жак запрошує нас на відкриття винного льоху, — повідомив Адам Мощенський одного спекотного літнього дня.

— Залюбки, Адаме, — потер руки граф Станіслав. — Інакше наш француз образиться не на жарт.

— Ви ж знаєте, як відповідально і ретельно він ставиться до цієї події: всю весну просушував льох, обкурював його запашними травами, встановлював стелажі.

— Та він мало не розорив мене цими стелажами! Де таке чути, що для льоху підходить тільки червоне дерево!

Ці слова Потоцький вимовив нарочито суворо, хоча в душі був задоволений Жаком. Він спеціально виписав цього француза як зберігача вина. Хоча той був дещо гарячий і запальний, але як фахівець — просто незамінний.

— Червоне дерево майже не гниє, — доводив Жак графу Станіславу, — та й красу створює незвичайну. Негоже такій шанованій людині як ви мати простецький льох. Усе у вашому домі має бути розкішним. Гості не раз потраплять сюди, і вам буде чим похвалитися.

Граф Станіслав та Адам спустилися по сходах, пройшли під масивними арочними склепіннями. Яке задоволення після літньої спеки відчути приємну прохолоду!

— Ніколи, гер Бініх, ніколи тут не буде не тільки продуктів, але навіть вашого улюбленого пива! — почув граф голос Жака.

— Про що суперечка, панове? — втрутився граф Станіслав.

— Ви уявляєте, мсьє графе, — Жак сопів від обурення, — ваш кухар гер Бініх пропонує зберігати в моєму винному погребі пиво і деякі продукти!

— Звичайно, — Усміхаючись, підтвердив Бініх, — відразу і випивка, й закуска. Сюди можна буде запросити гостей, і вони тижнями не виходитимуть наверх.

— Ще одне слово, гер Бініх, і я викличу вас на дуель. Вино — це ніжний, витончений продукт. Приготувати його — півсправи. Зберегти його або, як говоримо ми, французи, «виховати» в бочках — ось головне мистецтво. Будь-який сторонній запах уб’є вино не лише в бочках, а й у пляшках. А ви зі своєю кислою капустою…

Станіславу подобалося спостерігати за цією парочкою. Спокійний, врівноважений німець і вибуховий француз. Вони нескінченно кепкували один з

1 ... 75 76 77 ... 179
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Двічі графиня та двічі генерал», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Двічі графиня та двічі генерал"