Читати книгу - "Двічі графиня та двічі генерал"

Станіслав озирнувся: бочки, великі і малі, лежали на спеціальних дерев’яних колодках, пляшки розміщувалися стрункими рядами один над одним.

— О! Тут відчувається рука майстра, — зробив він комплімент Жаку.

— Ну що ви, пане графе, — почервонів від задоволення Жак. — Тут ще працювати і працювати.

— Годі, Жаку. Краще почастуй нас, а то ми вмираємо від спраги.

Жак спритно дістав із шафи кілька кубків, поставив їх на столик і подумавши, попрямував до стелажа у глибині льоху. Швидко повернувся із трьома пляшками.

— Почнемо зі старого доброго бордо, — загадково вимовив він, наповнюючи кубки.

— Чудово! — похвалив граф Станіслав, відпивши з кубка. — Французи вважають його найліпшим вином у світі?

— Не зовсім так. Французи кажуть: бордоські вина — найкращі вина у світі, а бургундські — найкращі вина Франції.

— Ви, французи, занадто високої думки про себе, — пробурмотів Бініх, прицмокуючи від задоволення.

Лише години через три наші герої спромоглися з великими труднощами вибратися з льоху — спрагу вони втамували на славу.

«…Сподіваюся, ви, графе, станете не тільки добропорядним громадянином, а й нашим другом» — так закінчувався лист короля Станіслава Августа графу Потоцькому.

До кабінету увійшла Жозефіна.

— Збирайтеся, графине, — напівжартома наказав Станіслав.

— Нас запрошують у гості? — підняла брови Жозефіна.

— Мене, радше, на роботу, а тебе… тебе, мабуть, теж, — не міняючи тону, відповів Потоцький. — Адже життя при дворі важче всякої роботи.

— Ми їдемо до Варшави?! — у м’якому, вкрадливому голосі дружини з’явилися нотки надії.

— Так, люба, — засміявся Станіслав. — Ось лист від короля. Він призначив мене воєводою Руським і запрошує на сейм.

— Ну що ж, графе, — обличчя Жозефіни стало урочисто-серйозним. — Це додає вам нових обов’язків, адже тепер ви везете до столиці не просто дружину, а воєводину. І я сподіваюся, зробите з цього правильні висновки.

— Звичайно, ваша світлосте. Мій гаманець уже прошепотів мені, що йому доведеться значно схуднути у зв’язку з вашим призначенням.

— Фі, — презирливо стулила губки Жозефіна, — передайте йому, графе, що статус чоловіка багато в чому визначається тим, як виглядає його дружина. Жадібність або, навпаки, марнотратство, мир і спокій у сім’ї, наявність смаку і навіть, якщо хочете, наявність розуму у чоловіка можна відразу визначити за нарядами його дружини, прикрасами, блиском чи смутком ув очах, розкутістю поведінки.

— Здаюся-здаюся, — Станіслав підняв руки вгору. — Пропоную вам, пані воєводино, зайнятися нашим гардеробом у столиці.

— Залюбки, — Жозефіна підійшла до чоловіка, обвила його шию руками і поцілувала.

І Станіслав, і Жозефіна багато чого очікували від цієї поїздки. Станіслав відчував, що тепер він, незважаючи на свою молодість, може зануритися у практичне життя країни. Жозефіна бажала приємних зустрічей, веселощів, такого собі емоційного вибуху після спокійно-розміреного життя в Тульчині.

Відразу після приїзду до Варшави граф Потоцький був прийнятий королем Станіславом Августом — з великою повагою, почестями, несподіваними навіть для Потоцького. А коли в королівському палаці був призначений бал (весь двір вважав, що на честь Потоцьких, хоча, звичайно, офіційної заяви не було), у Варшаві заговорили про надмірне бажання короля наблизити до себе українського магната. І це було правдою.

— Чув, чув про ваші успіхи, — Станіслав Август простягнув графу Потоцькому обидві руки для привітання. — І дуже радий, що ви йдете своїм шляхом, почавши майже з нічого. А про вашу турботу про підданих уже ходять легенди.

— Так уже й легенди, ваша величносте, — посміхнувся Потоцький.

— Так! Навіть віршик придумали. Ось послухайте.

Король узяв зі столу аркуш паперу:

— Не все проходить гладко, ваша величносте. Завдяки моїм реформам до мене потягнувся потік селян, і не тільки з вільних районів, а й від сусідів. І тепер у мене з’явилися супротивники. Особливо незадоволений гетьман Браницький. Він не приховує своєї злоби і, кажуть, придумав засіб, здатний нашкодити і моєму спокою, і моїй кишені. Але я, при протекції вашої королівської величності, не боюся цього.

— На жаль, гетьман Браницький, мій колишній друг по Петербургу, протиставляє себе варшавському двору. Він зараз в опозиції. Але я не втрачаю надії на відродження колишньої слави й могутності Речі Посполитої і шукатиму шляхи до об’єднання упертих, гордовитих дворян, наступаючи іноді навіть на власне «я». За українські воєводства я більш-менш спокійний. За винятком Браницького, у мене є підтримка воєводи київського Стемпковського, в Подільському воєводстві і подкоморій Липинський, і ловчий Орловський теж на моєму боці. А тепер і в Брацлавському є союзники — це ви і сімейство Грохольських. Планую поїздку до Литви: спробую і там знайти собі прибічників.

— Я завжди радий допомогти вашій величності. Дозвольте висловити вам свої міркування.

— Так-так, графе. Прошу вас.

— Сильна держава повинна мати сильну армію. А наша армія здатна брати участь тільки в парадах!

— Я знаю це як ніхто інший, тому мені і потрібна підтримка всіх вас.

Поява в столиці молодого вродливого подружжя Потоцьких внесла пожвавлення при дворі короля. Частково — через підвищену увагу короля до графа Потоцького. Такі закони придворного життя: щоб догодити своєму монарху, потрібно ретельно стежити за будь-якими змінами в його поведінці, оточенні, а часом навіть вгадувати його думки. Але більшою мірою причиною такого пожвавлення була Жозефіна. Це одразу відчулося в театрі, коли сотні біноклів були спрямовані на ложу, де розташувалися Потоцькі. А вже на королівському балі свою красуню-дружину