Читати книгу - "Химери Дикого поля"

– Славку, припини, він бачив битву і може розповісти! – зашепотів йому на вухо Бар-Кончалаба і спробував прибрати руки дикуна з моєї шиї. Нічого б він не прибрав, бо дикий був набагато сильніший, але Бар-Кончалаба знав, що шепотіти: – Він бачив твоїх, він розповість! Він бачив!

Це подіяло, і дикий мене відпустив. Я залишився кахкати на землі. Сам він протирав очі.

– Не бійся. Це він розлютився, бо побачив твою голомозу голову. Славік і його одноплемінники не люблять ані слуг, ані паничів, – пояснив Бар-Кончалаба.

– Якого ж хера ти його привів? – хотів я спитати, але з горлянки моєї виривалися тільки хрипи.

– Що ти бачив? – спитав Славко. Говорив він майже як людина, та ще й українською, чим дуже здивував мене. – Чого вирячився?

– Ти вмієш розмовляти? – чесно спитав я. Славко заревів і спробував вдарити мене кулаком, але на руці у нього повис Бар-Кончалаба, то удару не вийшло.

– Він уміє розмовляти і грамоту знає! Він нічим не відрізняється від людей, нічим, окрім того, що належить до іншого виду, – зашепотів Бар-Кончалаба, схопивши обома руками кулак велетня.

– Розповідай про битву! – заричав Славко.

Я розповів. Про напад диких, про те, як паничі зібрали військо і оточили фортецю біля Чорних печер, як чекали нас у засідці в горах, а Непийпиво розгадав цей план і вдарив з тилу. Як паничі знищили кілька стійбищ диких і виманили їх з гір, а Понамка здогадалася підпалити траву і вогонь допоміг паничам перемогти. Славко слухав це, а потім застогнав.

– Кляті, жалюгідні карлики! Ви тільки і можете, що перемагати завдяки хитрощам! – заверещав дикий.

– Славку, я ж тобі казав, що ти теж мусиш стати хитрим, інакше вас знищать! – говорив йому Бар-Кончалаба.

– Скільки загинуло наших? – спитав Славко.

– Багато. Сотні і сотні. А ще ж частину потім вбивали у горах, за допомогою псів, які знаходили їх.

– У, кляті потвори! – Славко гупнув кулаком по землі, і там утворилася глибоченька ямка. Він був дуже сильний. – Жалюгідні карлики, ви ні на що не здатні без залізної зброї, без псів, без брехні!

– Але дехто зміг втекти. Їх не переслідували, бо паничі дуже заморилися, – заспокоїв я.

– Тепер буде голод. Бо нікому буде ходити на полювання, нікому годувати численних сиріт! – Славко схопився за голову.

– Бачиш, а якби у твоїх братів було залізо, вони б перемогли! – говорив Бар-Кончалаба. – Не кам’яні сокири і загострені у вогні стовбури, а шаблі та списи, а ще щити, паничі б не встояли!

– Мої браття не схочуть добувати залізо! І не будуть обробляти землю! – закричав дикий. – Вони пам’ятають, що сталося з тими з наших, хто це робив. Їх убили, бо вони знищили ліс заради полів. А тільки ліс може захистити нас, ліс, у якому ми можемо здолати будь-кого! Мені потрібно повертатися додому!

– Ні, не потрібно. Що ти там будеш робити? – спитав Бар-Кончалаба. – Воїнів залишилося мало. Краще почекати, коли виростуть нові, а тоді ти повернешся і очолиш їх. Але без заліза вам не перемогти паничів.

– Я потрібен своєму народу зараз!

– Якщо ти підеш зараз, то пропадеш. Сам подумай. Спочатку чудовиська, потім Погані землі, Мара, башта паничів, їх курені. Як ти все це здолаєш?

– Здолаю!

– І з чим ти прийдеш до своїх? З чим? Ти мусиш змінити життя свого народу, але поки що зарано!

Я з подивом слухав цю розмову Бар-Кончалаби та Славка, не дуже розумів, про що йшлося. Славко несамовитів поруч. Який же він був величезний!

– Слухай, а правда, що твої брати їдять людей? – спитав я в нього. Він аж скривився.

– Хіба можна їсти потвор? Та навіть якщо я вмиратиму з голоду, то не буду їсти таку гидоту, як карлики!

– А навіщо твої брати відрубали голови полоненим і вбитим?

– Щоби віднести до могил предків. Душі предків радіють, коли бачать голови карликів.

Я хотів сказати, що це дикість, а потім згадав перерізані горлянки, трупи, згодовані собакам, і багато чого іншого, що бачив на Січі. Промовчав.

– Піду принесу жертву загиблим, – сказав дикий і пішов.

Я потирав шию, яка ще відчувала його залізні стискання.

– Хто такі ці дикі? Чому вони такі сильні? – спитав у Бар-Кончалаби.

– Це неандертальці, а вони ж завжди були дуже фізично розвинутими.

– Хто? – здивувався я і згадав щось зі школи, якихось примітивних дикунів.

– Неандертальці. Чув про таких?

– Хіба вони не вимерли? – ніяково спитав я, бо щось чув, але все вже забув.

– Усюди – вимерли, але на ріці Снів змогла вберегтися досить велика популяція, – пояснив Бар-Кончалаба. – Вони багато років були господарями цих країв, досить ефективно протистояли чудовиськам. До речі, дикі теж розвивалися ці тисячі років в ізоляції. Частина з них перейшла до землеробства, нехай і примітивного, робила кераміку, було навіть щось схоже на писемність, теж примітивну. Думаю, що згодом би ці дикі створили якесь альтернативне людство з нічим не гіршою культурою, та раптом на ріку Снів прийшов Травін зі своїми козаками. Проти кінноти та вогнепальної зброї неандертальці, що жили землею, встояти не могли і були винищені. Вціліли лише ті найбільш відсталі групи, що жили у лісах і займалися полюванням. Багато культурних надбань було втрачено, неандертальці перетворилися на тих дикунів, яких ти бачив. Землеробство забуто, як і кераміка, про писемність годі й казати, зброя з каменю або кісток, ну, хоч вогнем користуються, хоча тепер не знають, як його добувати, і змушені підтримувати на своїх стоянках. Такий ось прикрий розвиток подій, але я маю надію його виправити.

– Яким чином?

– Ну, є кілька можливостей. Перша це зробити диких конкурентноздатними. Ось я готую зі Славика ватажка для диких. Лідера, який би навчив їх виготовляти залізо і займатися землеробством. Завдяки цьому вони б змогли за покоління-два наростити чисельність і атакувати Січ.

– У паничів є сучасна зброя, тож залізо нічого не вирішить.

– У паничів є ще раби і чудовиська, з якими теж треба воювати. Так, я припускаю, що та авантюра не завершиться успіхом, але було б цікаво спробувати. Тим більше, що є і другий план.

– Який? – спитав я. Вже зрозумів, що підтримую розмову, щоб втекти від болю, сховатися від нього у словах.

– Нацькувати на Січ могутнього ворога, який би знищив її і звільнив місце для диких.

– Бандитів?

– Бандити – це не ворог, бо вони не вміють діяти системно. Ось так, як ти розповідав, наскочити, постріляти, отримати по сраці та втекти, вони можуть. Але так Січ не візьмеш. Щоб перемогти паничів,