Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Химери Дикого поля 📚 - Українською

Читати книгу - "Химери Дикого поля"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Химери Дикого поля" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 92
Перейти на сторінку:
треба готуватися.

– Тоді які ще вороги? Чудовиська?

– Ні, до чудовиськ паничі звикли і готові їх знищувати.

– Тоді хто?

– Росіяни, – Бар-Кончалаба переможно посміхнувся.

– Що? До чого тут росіяни?

– Я закинув в їх націоналістичні круги кілька описів Січі. Звісно, довелося дещо спростити картину, довести до чорно-білого стану, щоб стверджувати, що існує таке невеличке державне утворення, де українці є панівною нацією, а руські – рабами, які піддаються дуже жорстокій експлуатації. Звісно, що з наукової точку зору ані паничі не є українцями, ані раби не є росіянами. Принаймні ані ті, ані інші так себе не ідентифікують і розмовляють своїми говірками, відмінними і від української, і від російської. Але коли потрібен результат – правда не має значення. То я змалював вкрай обурливу для великороської свідомості ситуацію: хохли-рабовласники, що знущаються і експлуатують руських людей. Звісно, що змиритися з таким російські націоналісти не змогли. Спочатку хотіли вплинути на ситуацію самотужки. По ріці Снів відправилося кілька загонів російських націоналістів, які хотіли напасти на Січ та здійснити там переворот: щоб була владна російська верхівка і раби з хохлів. Та паничі дуже добрі бійці, а російські націоналісти значно краще дудлили горілку, аніж воювали. То загони були знищені, а ті з прибульців, кого не вбили, швидко потім сконали в Чорних печерах, добуваючи для Січі вугілля. Це був абсолютний програш, пов’язаний з тим, що російські націоналісти майже не мають впливу в Росії. Але вплив має Федеральна служба безпеки, ФСБ, наступники КДБ. Саме їх я планував задіяти проти Січі.

– А ФСБ тут до чого? – зацікавився я, бо згадав чоловіка на пристані, де паничі вбили багатьох бандитів. Він казав, що з ФСБ. І слід його взуття був такий самий, як і слід невідомих гостей, що прилітали на Січ і викрадали там рабів.

– Я запропонував ФСБ маленьку переможну війну з поваленням расистського українського уряду на Січі і встановленням уряду проросійського, з тим, щоби потім нові господарі Січі стали впливовим фактором у внутрішній українській політиці.

– Що ти маєш на увазі? – тупив я, а Бар-Кончалаба переможно зареготав.

– Маю на увазі те, що ФСБ могло б добре заробити. Це єдине, що зараз цікавить цих хлопців.

– Заробити? – я тупив далі.

– Заробити! Уяви, спочатку операція з повалення Січі та знищення паничів, потім створення якогось маріонеточного уряду Республіки ріки Снів, його підтримка, щоб він був впливовим гравцем на українській політичній сцені, заважав іти до НАТО і Євросоюзу. Дуже спокусливий план!

– Я не розумію, як Січ може комусь заважати?

– Та як, просто! Україну б не взяли до Євросоюзу, бо туди не приймають держав, на території яких є рабство! А рабство на Січі залишилося б, просто раби та господарі помінялися б місцями! Уряд, під тиском Європи, спробував би заборонити тут рабство, його б послали, почалися б зіткнення. ФСБ допомогло б зброєю і грошима, та тут можна було зробити чудовий чиряк на сраці для України!

– Ну ти і покидьок! – крикнув я.

– Красю, треба дивитися на світ ширше! Знаєш, як приємно бути деміургом, вирішувати долю світу, нехай і такого невеличкого, як Січ! До того ж знищити паничів ФСБ ще б змогло, але протистояти чудовиськам – ні, вони б максимум залишили невелику залогу і пішли, а землі Січі заселили б дикі, що було б дуже корисно для науки.

– Чим корисно?

– Ну, тут же мається унікальна можливість спостерігати за розвитком культури, альтернативної до людської.

– Яка культура, вони ж дикуни!

– Вони дикуни, бо їх загнали у непролазні ліси. Це так само можна і рабів звинувачувати у дикунстві за те, що вони обходяться мовою у двісті слів, майже не мають міфології та релігійних вірувань.

– Не мають?

– Звісно, ні! Все їх життя від самого дитинства то важка праця і суцільне виживання. Цілий день вони вбиваються у полях, а потім приходять і падають спати. Вони і вночі між собою спілкуються дуже мало. Бо думають лише про їжу.

– А чому в рабів такі примітивні знаряддя?

– Щоб побільше виснажувалися. Це ж політика паничів така – побільше важкої, примітивної праці, щоб не було сил на повстання.

– Але раби могли б виробляти більше!

– І що з тим «більше» робити, Красю? Навіть така малопродуктивна праця, завдячуючи безжальній щоденній експлуатації, виробляє необхідний для Січі продукт, можливо, навіть із надлишком.

– То вони продають той надлишок тут? – здогадався я.

– Ні, паничі не дуже люблять торгувати. І тут вони не дуже торгують. Скоріше, просто хочуть бути присутні, бо Торжище це ж важливе місце ріки Снів, тут можна багато про що дізнатися. То цей панич, який тут, він радше дипломат, аніж торгівець. Так, інколи продасть кілька десятків рабів, щоб вистачало на утримання місії, і все.

– А хто купує рабів? – спитав я.

– Чудовиська, тут, окрім чудовиськ, більше нікого і немає.

– Для чого раби чудовиськам?

– Для різних цілей. Комусь потрібні слуги, а хтось любить їсти людей.

– Жах який! – злякався я.

– Ну, я думаю, ти вже помітив, що тут багато жаху і людське життя коштує копійки.

– А де твій господар?

– Я сам собі господар! – похвалився Бар-Кончалаба.

– Хіба тебе не взяли у полон біля фальшивого Райгорода?

– Узяли. Мене купив один місцевий торгаш, хотів продати кудись у рабство, але я переконав його, що мене вигідніше залишити тут. Оце ходжу, заробляю грошики.

– Чим?

– Акторством.

– А Славко?

– Славко служить при місцевому міняйлі.

– Дикі ж не терплять рабства, я сам бачив.

– У Славка не рабство, а служба. А що ти бачив?

Розповів про диченят, яких віз.

– І куди ти їх подів? – Бар-Кончалаба знову дуже зацікавився.

– Прилетіли якісь люди на гелікоптері, відвалили купу бабла, цілу валізу доларів, там мільйони були. Не розумію, для чого комусь знадобилися ті диченята, у цирку їх будуть показувати, чи що?

– Краснодаре! Та це ж були вчені! Ти уявляєш, який це успіх, знайти живих неандертальців? Та ще дітей, за зростанням яких можна буде слідкувати, вивчати!

– Для чого?

– Для розвитку антропології! Це ж серйозна наука, з серйозним фінансуванням, якщо брати в світовому розрізі. Не дуже розумію, щоправда, як вчені легалізують свої спостереження.

– Як це, легалізують?

– Ну, всім відомо, що неандертальці вимерли. А тут на тобі, живі. Це ж буде скандал. Бо доведеться розкривати, де їх узяли. А відомості про ріку Снів це ще більший скандал!

– Чому?

– Красю, ти коли-небудь мапу України дивився?

– Ну, дивився. У школі.

– Бачив там ріку Снів і всі ці краї, в яких побував?

– Ні. Не бачив і не чув про них ніколи.

– А

1 ... 76 77 78 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Химери Дикого поля», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Химери Дикого поля"