Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Бурецвіт, Марія Ряполова 📚 - Українською

Читати книгу - "Бурецвіт, Марія Ряполова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бурецвіт" автора Марія Ряполова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:
тарілки. Бурецвіт, зосереджений та сердитий, піднявся й попрямував у напрямку ванної кімнати.

— О, до туалету він привчений, вже непогано, — пробубонів Садівник.

Шукач різко обернувся і побагровів. Перла раптом розсміялася своїм дзвінким мелодійним сміхом.

— Ну ви й дотепник, ха-ха! Бурецвіте, не ображайся, пан Лісник жартує, так?

— Звичайно, дорогенька.

Шукач звернув до неї погляд, повний образи, після чого пішов геть.


6


Бурецвіта довго не було, тож я почала непокоїтися й пішла шукати ту ванну кімнату. Знайшовши єдине з усіх боків закрите приміщення з дверима, я зрозуміла, що це вона і є.

— Бурецвіте, — я постукала, — ти там?

— Так.

— Що ж так довго?

Двері зненацька прочинилися. Бурецвіт, виблискуючи в напівтемряві злими очима, вирячився на мене.

— Що з тобою? — спитала я.

— Невже нам так необхідно залишатися тут?

— У туалеті? Ні, це не…

— У цьому будинку.

— Але нам більше нема куди йти. Тут закінчується наша подорож.

Він вийшов, зачинив за собою двері і всівся на підлогу, опершись об них спиною.

— А він правий, — сказав шукач.

— Щодо чого?

Я сіла поруч.

— Щодо мене. Ви постійно виручаєте мене. А від самого користі нуль.

— Це не так.

— Я не гідний цієї квітки.

— Якби не був гідний, не дійшов би сюди. Ні я, ні хтось інший не дотягнув би тебе сюди, якби ти не був гідний. Хіба погано, що в тебе є друзі, які не кидають тебе в біді?

Він усміхнувся.

— Тоді чому цей чоловік думає інакше?

— Йому теж важко. Ти хочеш забрати квітку, до якої він прив’язався. І, може, 24 роки в заповіднику здатні зіпсувати характер.

— Усе це так важко, Лірино. Ще й у Перлу я маю закохатися…

А вона така мила… з усіма!

— Ревнуєш?

— Та не те щоб, просто… просто…

Він потер лоба.

— Що?

— Мені здається, я нічого для неї не вартий.

«Якщо я ще раз скажу «це не так», це буде тупо звучати», — подумала я і промовчала.

— Знаєш, — провадив він, притиснувшись потилицею до дверей і дивлячись на мене з якимсь тривожним виразом, — мені важко дається це останнє завдання. Так ніби русалки весь час виставляли мене кретином перед усіма і от нарешті вирішили виставити кретином перед самим собою. Вони показували, чого в мені забагато, а чого замало. А зараз я сам відчуваю, що щось не так. Я відчуваю, мені чогось бракує… зараз… чогось справжнього…

— Бурецвіте, — сказала я. — Я теж туди хочу.

Декілька секунд він розгублено кліпав очима, після цього швидко піднявся й відступив від дверей.

— Вибач, вибач… я просто… справді йолоп.

— Дякую.

— Лірино, — сказав він, коли я вже зайшла до ванної кімнати. — Я…

— Що?

— Я… я… певно, тобі треба йти.

Я кивнула, причинила двері та повернула замок.

— Бурецвіте!

— Так!

— Не стій під дверима, будь ласка.

— Звісно…

Я почула, як віддаляються його кроки. Раптом він передумав і повернувся.

— Якщо в тебе не такий кепський настрій і ти не прагнеш бути в темряві, то там праворуч є вимикач.

— Дякую.

Я ввімкнула світло та оглянула вбиральню.

— Бурецвіте…

— Так, так, я йду…

У коридорі знову почулися його стихаючі кроки.


7


Я сиділа й намагалася перешити на себе штани, які мені позичив Тенто. Голку та нитки Перла випросила в Садівника. Оскільки шию я так само добре, як і готую, справа просувалася нешвидко.

— А Бурецвіт — непоганий варіант, — сказала Перла. — Якщо він отримає орхідею, то буде великим чоловіком.

Та захвату в її голосі не було.

— Перло, поговори з Садівником.

— Про що?

Вона сиділа на своїй ще не прибраній постелі та споглядала мої вправи з рукоділля. Ми провели ніч у будинку Садівника, той відвів нам дві кімнати, чи, краще сказати, чарунки, максимально віддалені одна від одної.

— Переконай його віддати шукачеві орхідею, — стенула я плечима. — Чи хоча б залишити нас тут ще на якийсь час.

— Але як я можу його у чомусь переконувати? Я ж не знаю всіх цих подробиць. Я взагалі не тямлю, що відбувається. Та він і не сприймає мене серйозно. Ти — провідник, ти маєш поговорити з ним. Ти в темі.

— Жартуєш, він ненавидить мене.

По суті, спали ми у великому коридорі, який з одного боку розширювався у загальну залу, а з іншого мав вихід на вулицю.

Прочинені двері вели до напівкруглої веранди. Зараз на ній з’явився Тенто.

— Доброго ранку ще раз, — сказав він. — Я приніс вам квіти.

— Як це мило, — зраділа Перла.

Він із посмішкою пройшов усередину і передав їй один із букетів, а тоді став невпевнено наближатися до мене.

— Це тобі, — сказав він, простягаючи квіти.

1 ... 75 76 77 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бурецвіт, Марія Ряполова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бурецвіт, Марія Ряполова"