Читати книгу - "Нитки долі: Жереб кинуто, Таша Клим"

— Давай ти.

Лишалися тільки ми вдвох, і хтось однозначно мав закривати гру. А якщо Джейк пропонував мені зіграти зараз, значить ... Значить, він думав, що я покажу поганий результат?

— Чому я? — скинувши брову, спитала я.

— Я зіграю останнім, — просто відповів Джейк.

— Якщо я зіграю зараз, то логічно, що ти будеш останнім.

Слова прозвучали різкіше, ніж слідуало говорити, але точно м'якше, ніж у мене в голові. Сама думка про те, що Джейк вважав мій результат наперед поганим, дратувала.

Знаю, думати про таке безглуздо і по-дитячому, але мені все одно стало прикро. Що я зробила в результаті? Правильно, повела себе як дитина — надула губи і схрестила руки на грудях. Це помітили всі, а Джейк не став винятком. Він присів переді мною навпочіпки і, спіймавши погляд, лагідно усміхнувся.

— Добре, зіграєш останньою, — закінчивши, Джейкоб тицьнув вказівним пальцем у кінчик мого носа.

— Ну звісно, зіграю погано й буду винна в програші, — пробурчала я, дивлячись на нього спідлоба.

— Гей, голубки, ви там уже визначились чи до завтра чекати? — сміючись, спитав Джеймс.

Почувши його запитання, я озирнулася й мимоволі ахнула — на нас дуже зацікавлено дивилися одразу шість пар очей. Вкотре я подумки посварила себе за те, що нічого не сказала подругам.

— Я! — ми з Джейкобом відповіли одночасно і відразу всміхнулися один одному.

Він підвівся, щоб узяти список, але я виявилася спритнішою.

— Зіграєш останнім.

І як усе ж таки добре, що я так зробила. Якби у фінальному раунді я мала такі складні слова, то програш був би забезпечений. Помітивши у верхньому лівому кутку своє ім'я, я здогадалася, що Сем із Джоном готували списки для мене та Джесс, а Моллі з Вікі — для Джейка та Джеймса.

«А вони молодці, добре придумали», — подумки похвалила я противників.

Стоячи за два кроки від своїх, я намагалася якомога спокійніше пояснювати слова. Приблизно третина списку складалася зі складних літературних термінів, які я розуміла, але не була впевнена, чи знає хтось із моєї команди. Ще третина списку стосувалася музичних інструментів, і в цій галузі я була набагато слабшою. Решта слів були термінологією природничих наук. Бігаючи очима за списком, я подумки зробила собі позначку дізнатися про спеціальність інших хлопців. Може, Сем із Джоном і вирішили, що слова будуть складними, але вони не врахували одного — я була відмінницею в школі.

Як я й передбачала, з літературою та природничими науками ми впоралися на ура, а ось слова, що стосувалися музичних інструментів, мені зовсім не піддавалися. Мало того що частину з них я зовсім не знала, так деякі просто не розуміла, як пояснити. Через це я розхвилювалася, що помітив Джейкоб. А коли голос почав видавати мою тривогу, він і зовсім підвівся з покривала зі словами:

— Все, ми закінчили!

Від несподіванки я втупилася на Джейка, забувши за таймер.

— Час ще не вийшов, — заперечила Моллі, що стояла поруч.

— Ми закінчили, — повторив Джейкоб і, забравши мій листок, передав Вікі.

— Зараз я підрахую результат, — тихо сказала вона, не заперечуючи.

Взявши за руку, Джейкоб повів мене до Джеймса та Джесс, які були здивовані його витівкою. Зупинившись поруч з учасниками нашої команди, Джейк подивився на Сема та Джона.

— Коли Вікі розгубилася, — почав він, вказавши на мою подругу, — Джеймс їй допоміг. Це при тому, що слова у її списку не були такими складними. — Схрестивши руки на грудях, видаючи свою напругу, він продовжив: — Тож нечесно з вашого боку складати такий список для Еріки. Ми ж просто граємо. За перемогу ніхто не отримає мільйона.

Як відреагували хлопці на Джейкоба, я вже не побачила. Джеймс обхопив мене однією рукою навколо шиї, притяг до себе і скуйовдив волосся на маківці, як до цього робив із Джесс.

— Протагоніст, серйозно? Звідки ти знаєш такі слова? Ти що ж, розумна мала?

— Я добре вчилася в школі, — відповіла я, зі сміхом вибираючись із міцної хватки.

Усе ж таки який веселий хлопець. Він просто дуркував, а всі переживання в мене як рукою зняло.

— Взагалі-то, Еріка була відмінницею в школі, — сказала Джессіка й обійняла мене.

На обличчі Джейкоба просяяла усмішка і він розвів руки в сторони, пропонуючи обійнятися. Недовго думаючи, я обхопила його довкола талії й міцно пригорнулася.

 — Молодець, відміннице, — похвалив мене він.

Буває зустрічаєшся з людиною роками, але в безпеці почуваєшся з тим, кого знаєш кілька днів. І нехай ми мало знайомі, але мені справді було добре з Джейкобом. З ним я була в безпеці, відчуваючи при цьому парадокс, ніби добре знаю людину, з якою знайома якихось чотири дні.

«Тоді чого ж боятися? Чому я тримаю все в секреті від подруг?» — подумки питала я себе.

Відчувши, як ослабли обійми, а руки Джейка лягли мені на плечі, я підняла голову й зазирнула в його очі. Він стискав губи, намагаючись стримати усмішку. Схоже, я знову поринула у свої думки, забувши про друзів, що оточували та бачили нас.