Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко 📚 - Українською

Читати книгу - "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"

844
0
28.01.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Остап Вишня. Невеселе життя" автора Сергій Анастасійович Гальченко. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 293
Перейти на сторінку:
та проживемо, бережи себе і своє здоров’я, а так все якось улаштується. Я вірю, що Москва допоможе. Спи спокійно і ні про що не думай. Хай присниться тобі сон золотий! Дороге наше хлоп’ятко, цілуємо тебе і любимо, і ніколи не забудемо. От до мене ніяк не пасує приказка: «С глаз долой и с сердца вон». Мені зараз ще важче, як тоді, коли ти був тут, бо та воля, що зараз у тебе, гірша за солону редьку. Ну чого воно так все склалося в житті погано у нас і за що це?.. Ми ж ніколи нікому зла не робили і завжди, чим могли, то допомагали людям; а от тепер нам стало так важко, і ні одна собака не гавкне про нас по-хорошому… От чорт його знає, як все буває на світі… Хто б коли думав, що може так трапитися… А пам’ятаєш – я тобі говорила, що коли тобі прийдеться у зло [до…] то ніхто не допоможе, і навіть будуть лаяти; так воно й виходить. Правда, я ще не чула щоб хтось лаявся, бо все одно ніхто не повірить, а що замовкли всі і роблять вигляд, що забули або що й зовсім не знали ніколи. Та ну їх к охтирськой божой… Ми й без них проживемо, як і раніше жили, а огинатися я ні перед ким не буду. Будемо жити й на півночі з таким же самим успіхом, як і тут, а то ще й краще, бо там хоч будуть нас за роботу поважати і цінити. Ну, а рідний край (та й чого він рідний) забудемо і буде нам північ ще кращим рідним краєм, бо там будуть за нашу роботу цінити нас, а де будуть нас любити, там наш і край рідний, бо в нашому Союзі нам скрізь рідний край.

От тільки не суши себе думками, не нервуйся (не нервуй, як каже Анна Дмитрівна), і тоді половина майбутнього буде виграно. А то приїду я до тебе, а ти будеш сивий, лисий, без зубів… Ах ти ж моє любе, дороге хлоп’я… От як все склалося… Думає чоловік, що він отаборився на все життя в квартирі, завівся і обріс барахлом, а воно на тобі, і все полетіло шкереберть. От комедія! Єй-бо мені весело! І чого тільки не буває в житті людини.

Ну нічого, переживемо й це. Було б здоров’я, а то все буде добре. Живуть люди, хліб жують і ще й сміються. І ми ще з тобою будемо сміятися, от побачиш! Нічого, переживемо. Я носа не вішаю.

От мені було б важче, коли б ти помер, а то я маю надію тебе побачити і жити разом. Може й краще, що ти так далеко заїхав, то може вийде так, що я до тебе переїду і ми там улаштуємо своє життя ще краще, як тут. Кажуть старі люди, що бог що не робить, то все на краще. А ми ще з тобою не такі вже й старі і нам ще можна думати про те, як будемо жити разом. От я сижу та й думаю. Перевезу всі килими туди, обвішаю кімнатку, настелю подушок (добре, що їх у мене, як у моєї бабки-циганки) і буде нам тепло і весело. Будуть до нас люди в гості ходити, а ми посідаємо на підлозі на килимах та на подушках, поставимо самовара і будемо чай пити та бога хвалити… От бачиш, як все добре складається у мене, а як там у тебе справи? Що ти собі придумав? Ну та приїдеш до Чиб’ю, так тоді вже побачиш як воно там буде! Тільки ти не смій без мене там заміж виходити, а то що ж я тоді буду робити? Мені тоді і плакати не буде за ким. Я все собі як по маслу розписала, і ти мені не попорти, пожалуста, а то я тепер не можу так скоро придумати ще чогось. Так то, моє дороге Мумкетко! І будемо ми жити на «севере диком растет одиноко на голой вершине сосна…».

І нічого мені не страшно, і нічого я не боюся, і поїду я за тобою хоч на край світу… Ти вже від мене не відчепишся ніколи. Тільки все треба пережити і почекати трошечки, поки воно уговтається якось. Ти не дуже багато втомлюйся і не турбуйся, та не жалій грошей, а краще їж, бо ти у мене зовсім охлянеш так, що й ніг не підтягнеш. Пиши мені, як у тебе з грошима і я тобі пришлю їх. Мені буде спокійніше, коли я буду знати, що ти не голодуєш, а гроші все одно проходять, як сміття, і їх зберегти неможливо, так краще хоч їж як слід. Якщо є можливість, то купуй все, що можна там, і їж, пожалуста, не смій собі одмовляти. І молоко купуй, і яйця. Може тобі прислати сухарів? Так ти пиши, не турбуйся, я буду більше спокійна, коли знатиму, що ти не одмовляєш собі. Бережи себе і своє здоров’я, а то ти там так переведешся, що потім я не зможу тебе й обняти, бо буде тільки «воздушное пространство». Не горюй і не тужи дуже. Ми будемо жити для тебе і хочемо, щоб ти у нас був товстенький-товстенький.

От поїду в Москву 5.V, може зроблю щось; тоді напишу тобі як і що, а ти мені присилай телеграму з новою адресою, бо як ти поїдеш далі, то я можу тебе загубити. Чи ти напевно знаєш, що тебе в Чиб’ю, чи це тільки орієнтовно? Буде дуже погано, якщо поженуть кудись далі. Я вже звиклась з думкою про Чиб’ю і мені хочеться до тебе туди їхати. Ти мені пиши про все, а то я в думках гублюся.

Дорогеньке моє, чи ти одержуєш мої листи, чи ні? А то я тобі пишу майже щодня і не знаю, чи ти одержуєш їх.

Ну, цілую тебе кріпко, кріпко і люблю, і не забуду, моє хороше, рідне, дороге сонечко. Приснись мені. Не горюй – все буде добре. Цілую тебе і діти теж. Анна Дмит[рівна], і Мачок, і всі, хто тебе ще не забув, вітають і жаліють, що ти так далеко заїхав. Кріпись, мій рідний Мум! Пиши, жду. Пиши про все, що тобі потрібно. Бувай здоровий і щасливий. Бажаю тобі всього найкращого, що тільки єсть у світі. Чи тебе не обікрадено? Чи все ціле? Чи чистий ти? Може вже й воші позаводив?! Пиши.

Твоя Варя.

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

30 квітня 1934 р.

30 квітня 1934 р., Харків

Котлас. Пер[есыльный] пункт Ухто-Печорского лагеря. Остапу Вишне.

Выслала 28 вторую посылку. Здоровы. Целуем.

Варя

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

5 травня 1934 р.

Харків 5.V.1934 р.

Дорогий мій хлопчику!

Одержала

1 ... 75 76 77 ... 293
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко"