Читати книгу - "1793"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "1793" автора Ніклас Натт-о-Даг. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 75 76 77 ... 91
Перейти на сторінку:
— цього достатньо, щоб забезпечити майбутнє людям, яких утримували Віде. Так їхнє добро не перейде до королівських рук, — бо ж той напевно його продасть, щоб купити собі нові прикраси чи ганчір’я. Ґустав Адольф також обіцяв дбати про Марію Віде й доглядати її так само добре, як її батьки. Поступово Лукас Віде визнав, що логіка в пропозиції мого батька є. Вдарили по руках, безтямну діву Марію віднесли до церкви й повінчали, при цьому вона й гадки про це не мала. На вінчанні були тільки найближчі. Придане було величезне, а також існувала домовленість, що батько успадкує все добро Лукаса Віде. Так Ґустав Адольф Бальк урятував честь і спадщину своїх предків. Замовив навіть портрет моєї матері, тільки не такої, яка вона була насправді, а яка мала бути. Пасторальна сцена на тлі Фоґельсонґа. Яке знущання!..

Юганнес на хвилину змовк. Що довше він говорив, то плавніше ставала його мова, а заїкання — рідше.

— Як ви, мабуть, розумієте, коли в діви Марії виріс такий живіт, що його не могли приховати й перини Фоґельсонґу, вибухнув великий скандал. Договір з Лукасом Віде передбачав, що шлюбних стосунків у ньому не буде. А тут довелося викликати пупорізку й лікаря, щоб прийняли пологи. Так народився на світ я — живий доказ того, що Ґустав Адольф Бальк збезчестив тіло своєї безпомічної дружини. Кажуть, Лукас Віде від такої звістки мало не помер. Ґустав Адольф прийшов до його ложа й красномовно переконав, що так майбутнє обох родів забезпечено на багато років і що насправді це чудова новина. Не хоче ж Віде смерті власному внукові. Лукас ще кілька років прожив самітником, але більше ніколи не говорив з моїм батьком. Після дідової смерті обидва маєтки об’єдналися, і все це разом тепер — Фоґельсонґ. Усе, що запланував Ґустав Адольф, здійснилося. Завдяки йому народився я, і завдяки йому ж ріс у багатстві й достатку.

Під полозами екіпажу шурхотить сніг, чути форкання коней, хльоскання батога й час від часу якесь бурмотіння візника, таке ж монотонне, як розповідь Балька. Блідо-жовті промені червоніють, і на землю спадають криваво-чорні тіні.

— Якщо хтось хоче виростити чудовисько, пане Вінґе, має якнайраніше навчити його ненавидіти. Мій батько часто мене бив. Ця «велика людина» любила показувати свою силу й владу, знущаючись зі свого оточення, а найбільше — зі свого нащадка. Досить швидко я навчився розрізняти причини, з яких він мене бив. Часто це було через те, що в нього якась невдача й він хотів на мені зігнати лють. Але часто мені діставалося й тоді, коли був у доброму гуморі. Я зрозумів, що в його уявленні саме так дітей вчать шанувати старших і терпіти. Напевно, він пам’ятав своє дитинство і те, як виховували його самого. Думаю, якось він це пов’язував зі своїми успіхами. Нерідко влаштовував мені своєрідні іспити: щось питав, а я мав правильно відповісти. Від страху, що скажу щось не так, я починав затинатися, це ще більше його гнівило, а я ставав ще нерішучіший. Як ви могли чути, від цієї вади я так і не звільнився. Я — чудовисько, вирощене чудовиськом. Мене втішає те, що я сам не залишив по собі дітей. Я буду останнім звіром у цій довгій низці, яка тягнеться, мабуть, ще від початку світу. Якщо це напишуть на моєму надгробку, хай і в дужках, думаю, мені це зарахується як добра справа.

Бальк на мить замовк і кивнув сам собі.

— Батько мене не лише бив. До ночі він напивався і тишу в домі хотів розбавити дитячим плачем.

У сутінках Вінґе не може розрізнити, змінюється вираз обличчя Балька чи просто дерева відкидають тіні й вводять в оману його очі.

— Я жадав помсти так, як тільки діти можуть. Мстився всім, навіть тим, що були надто слабкі й не могли боронитися. Жабкам, що гралися в озері. Собакам і курям. Скоро все живе навчилося боятися мого гніву, як я навчився боятися гніву мого батька.

Сонце зайшло. Вінґе відчув, що стає дедалі холодніше. Ще одна зимова ніч у дорозі. У Стокгольмі, до якого вони щомиті наближаються, ніч візьме свою данину безпритульними жебраками, змушуючи Дітера Швальбе й інших гробарів марно довбати мерзлу землю, аж поки стомляться, покинуть безглузду роботу й просто складатимуть мерців на купи, чекаючи відлиги. Мікель Кардель сидить нагорі біля візника. Він не чує їхньої розмови. Обхопив себе руками й скоцюрбився, щоб втримати хоч трохи тепла. Вінґе переводить погляд зі спини свого товариша на Балька.

— У тому сараї ви могли зі свого карабіна застрелити будь-кого. Найменше я чекав, що ви вб’єте пса.

Бальк відповів так само байдуже:

— Маґнус свою роль виконав. Краще було йому померти на місці від моєї кулі, аніж від голоду серед свого лайна. Ваш друг пальт сказав, що прийшов один і хотів мене пограбувати. Якби сказав правду, ми могли уникнути всієї тієї сцени.

Бальк обтрусив сніг з плечей і поправив шкуру на колінах.

— Часу в дорозі залишається все менше. Дозвольте, я перейду до головної частини своєї історії.

9.

Хлопчик ріс таким самотнім, що навіть слово «самотність» втратило своє значення. Постійно оточений людьми, він не був одним з них. Останній з довгої низки господарів, а нерідко і єдиний господар — батько часто їздив до Стокгольма. Кращий за інших. На звуки сміху він заходив до кімнати, де гралися діти слуг, і всі змовкали. Винувато опускали очі, а батьки швидко випроваджували їх деінде й перепрошували. Відчував, що діти його бояться і ненавидять, хоч і не показують. Він швидко звик до порожніх кімнат.

Домашні вчителі вчили хлопчика всього, що мав знати для свого блискучого майбутнього, якого він і сам не уявляв. Як і батько, часто били — всі вони переконані, що це зміцнює характер.

Фоґельсонґ — не надто приємне місце, тож ніхто не затримувався тут довше року. Для всіх він був просто необхідним злом, яке треба перетерпіти, щоб заробити достатньо грошей і переїхати в якесь краще місце. З часом хлопчик винищив усіх жаб в озері, а дрібні звірята кидалися врозтіч, коли чули його кроки.

Поступово він розуміє, що має також і матір. Фоґельсонґ не такий великий, щоб вічно зберігати цю таємницю. У будинку є один поверх, на який йому не дозволено ходити, і двері, яких не можна відчиняти. Але туди носять миски з кашею, а звідти приносять порожній посуд. Там її тримають таку ж мертву для світу, як і того дня, коли батько її сюди привіз.

Хлопчик пішов обхідним шляхом.

1 ... 75 76 77 ... 91
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1793», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "1793"