Читати книгу - "Ти - моя!!!, Кіра Шарм"

Сідаю в тачку і жену вечірнім містом. Зараз - тільки додому, і краще там закритися на всі замки. Інакше або розіб'юся на хрін, або реально когось уб'ю. Ввалююся в квартиру, дякуючи своєму ангелу-охоронцю за те, що хоча б доїхав і реально просто починаю вити, обхопивши руками голову. Як собака, ось чесне, бля, слово! Як же я так повівся?! А?!

У напівмаячні відповідаю на дзвінок. Хлопці, мабуть, хвилюються, треба їм відповісти, - я б і сам нікого з них у такому роздраті не відпустив.

- Ти зовсім охренів, Бурін? – чую кричущий голос Мили.

– Я? – мене раптом прориває і я починаю реготати, як ідіот. - Я охренів, мала? Серйозно? Та я, блядь, навіть чарки жодної не розбив у вашій поганій забігайлівці!

- Бурін, - вона напружено вдихає. - А тобі не спало на думку, що Лера просто влаштувалася на роботу? Їй жити, між іншим, на щось потрібно? Чи ти думаєш, вона святим духом, твою матір, харчуватися повинна? Чи тобі вже всі мізки там на твоєму боксі відбили?

- Ага! - Я продовжую реготати, ось прям до сліз. – Для цього всі обов'язково закриваються з чоловіком у його кабінеті та роздягаються. Саме, щоб на хлібець підзаробити.

- Придурок ти, - зло шипить Міла. - Вона у форму переодягалася. Ти що, – без очей у «Іскрі» роками вже сидиш? Ніколи не бачив, що розпорядник та адміністратор завжди в однакових червоних сукнях? І вона, між іншим, зі мною в цьому кабінеті зачинилася. ЗІ МНОЮ!!! ВДВОХ, придурок ти сліпий!

- І я, значить, повинен взяти і тобі зараз повірити, - ну так, звісно, ​​їй так у першу чергу! Особливо після того, як Артур їй за гарні очі прикупив тачку!

 Я зло сміюся, але вже без істерики. Мене вже навіть не трясе, просто накриває якийсь зовсім вже поганою пеленою мороку. Всі вони такі, абсолютно всі, правий Ед. Тільки ось від цієї думки стає дуже хріново. Тому що хочеться чогось більшого, ніж просто трах, за який ти заплатиш. Мене ніби в помиї завернули. Рідкі. Які вже полежали кілька днів на сонці. Цікаво, Лєра з самого початку такою і була, чи це кілька днів столичного життя її навчили влаштовуватись у ній? Під чужий член.

- Як хочеш, - їдко зітхнула Міла. - Але, якщо не віриш, то навіть близько до Лєри не підходь! Через тебе вона в такому стані, наче її вбили!

Ага, через мене, звісно. Якщо тут когось сьогодні вбили, то, здається, мене…

Мовчки скидаю дзвінок і сповзаю по стінці на килим, обхопивши голів руками. І щось таке пливе перед очима, - здається, розпорядниці дійсно завжди носили такий одяг… Чи це мене вже просто починає глючити?