Читати книгу - "Трістрам Шенді"

– А все-таки ви наступили, – заперечив мій обвинувач.

– Я це заперечую, – сказав я, рятуючись од нього, і ось стою перед вами з вуздечкою в одній руці та з ковпаком в іншій, готовий розповісти одну історію. – Яку історію? – Ви її почуєте в наступному розділі.

Розділ XXІ

Якось зимового вечора французький король Франциск І, гріючись біля вуглинок каміна, що догоряв, розмовляв зі своїм першим міністром про різні державні справи.[204] – Непогано було б, – сказав король, помішуючи паличкою тліючі вуглинки, – трішки зміцнити добрі стосунки між нами та Швейцарією. – Не має сенсу, сер, – заперечив міністр, – давати гроші цьому народові – він здатний проковтнути всю французьку казну. – Фе! фе! – відповів король, – є й інші способи, пане прем’єр, підкуповувати держави, окрім грошових подачок. – Я хочу зробити Швейцарії честь, запросивши її хрещеним батьком дитини, якої я очікую. – Зробивши таким чином, ваша величність, – сказав міністр, – ви наживете собі ворогів у особі усіх граматиків Європи: – адже Швейцарія, як республіка особою жіночої статі, ні в якому разі не може бути хрещеним батьком. – Так нехай тоді буде хрещеною матір’ю, – запально заперечив Франциск, – звольте послати туди завтра вранці гінця з оголошенням моїх намірів.

– Мене украй дивує, – сказав Франциск І (через два тижні) своєму міністрові, коли той входив у його кабінет, – що ми досі не отримали від Швейцарії ніякої відповіді. – Сер, – сказав пан прем’єр, – я якраз іду до вас із донесеннями у цій справі. – Вона, зрозуміло, приймає мою пропозицію, – сказав король. – Приймає, сер, – відповів міністр, – і високо цінує честь, зроблену їй вашою величністю, – але тільки республіка, як хрещена мати, вимагає, щоб їй надано було право вибрати ім’я для дитини.

– Само собою зрозуміло, – сказав король, – вона його назве Франциском, або Генріхом, або Людовиком, або яким-небудь іншим ім’ям, яке нам буде приємне. – Ваша величність помиляється, – відповів міністр, – я зараз отримав папір од нашого резидента, в якому він повідомляє про прийняте республікою рішення також і з цього питання. – На якому ж імені для дофіна зупинилася республіка? – Седрах, Місах і Авденаго,[205] – відповів міністр. – Присягаюся поясом апостола Петра, не бажаю мати ніякої справи зі швейцарцями, – вигукнув Франциск І, підтягнувши штани та швидко заходивши по кімнаті.

– Ваша величність, – спокійно сказав міністр, – не може взяти назад свою пропозицію.

– Ми їм дамо грошей, – сказав король.

– Сер, у нас у казні не набереться й шістдесяти тисяч крон, – відповів міністр. – Я закладу кращий камінь моєї корони, – сказав Франциск І.

– У цій справі вже закладена ваша честь, – відповів пан прем’єр.

– У такому разі, пане прем’єр, – сказав король, – присягаюся – ми почнемо з ними війну.

Розділ XXІІ

Хоч як пристрасно бажав я і хоч як старанно прагнув (у міру мізерних здібностей, відпущених мені Богом, і позаяк дозволяв мені потрібне для цього дозвілля від інших, більш прибуткових справ і здорових розваг) досягти, люб’язний читачу, того, щоб тоненькі книжки, які я даю тобі в руки, замінили безліч більш об’ємистих книг, – проте моє поводження з тобою було таке примхливе та невимушено-жартівливе, що мені тепер просто-таки соромно просити тебе серйозно про поблажливість. – Повір же мені, благаю тебе, що, викладаючи точку зору мого батька на християнські імена, – я і в думках не мав зачепити Франциска І, – а розповідаючи історію про ніс, – Франциска ІX, – так само як, малюючи характер дядька Тобі, – характеризувати войовничі схильності моїх співвітчизників – адже одна його рана в паху виключає всякі порівняння з чимось подібним, – і виводячи Тріма, я не мав на увазі герцога Ормондського, – повір, що книга моя не спрямована ні проти визначення, ні проти свободи волі, ні проти податків. – Якщо вона проти чого-небудь спрямована, – так, з дозволу ваших милостей, тільки проти спліну – і має на меті, за допомогою частіших і більш судорожних підіймань і опускань діафрагми, а також за допомогою струсу міжреберних і черевних м’язів при сміху, погнати жовч та інші гіркі соки з жовчного міхура, печінки та підшлункової залози підданих його величності в їх дванадцятипалу кишку.

Розділ XXІІІ

– Але чи можна знищити зроблене, Йорику? – запитав батько. – На мою думку, це неможливо. – Я поганий знавець церковного права, – відповів Йорик, – але оскільки найтяжчим з усіх зол є перебування в невідомості, ми, принаймні, дізнаємося, як нам бути в цій справі. – Ненавиджу великі обіди, – сказав батько. – Справа не в розмірах обіду, – відповів Йорик, – нам потрібно, містере Шенді, розібратися до кінця в нашому нерозумінні, чи може ім’я бути змінене, чи не може. – А оскільки там мають зустрітися посередині столу бороди стількох єпископських делегатів, офіціалів,[206] адвокатів, повірених, реєстраторів і найвидатніших наших богословів і Дідій так посилено вас запрошував, – хто у вашому тяжкому становищі пропустив би такий винятковий випадок? Усе, що від нас вимагається, – вів далі Йорик, – це посвятити Дідія в подробиці нашої справи, щоб він міг після обіду спрямувати розмову на цю тему. – У такому разі, – вигукнув батько, ляскаючи в долоні, – з нами має поїхати мій брат Тобі.

– Розвісь на ніч біля вогню, Тріме, – сказав дядько Тобі, – мою стару перуку з бантом і розшитий позументом полковий мундир.

Розділ XXV

– Поза сумнівом, сер, – тут бракує цілого розділу – з книги вирвано десять сторінок – але палітурник не дурень, не шахрай і не вітрогон – і книга ні краплі не постраждала (від цієї вади, принаймні) – а навпаки, стала досконалішою та повнішою без пропущеного розділу, ніж була б із ним, що я зараз доведу вашим превелебностям таким чином. – Користуючись цим випадком, я навіть ставлю спочатку питання, чи не виявиться цей експеримент таким же вдалим і відносно низки інших розділів, – але якщо ми займемося експериментуванням над розділами, з дозволу ваших превелебностей, краю йому не буде – досить із нас експериментів. – Покінчимо ж із цією справою.

Але перш ніж приступити до доведення, дозвольте доповісти вам, що вирваний мною розділ, який ви всі читали б нині замість того, що ви читаєте, – містив опис зборів і поїздки мого батька, дядька Тобі, Тріма і Обадії з візитом до ***.

– Поїдемо в кареті, – сказав батько. – А скажи, будь ласка, Обадіє, мій