Читати книгу - "Трістрам Шенді"

герб перероблено? – Втім, розповідь моя сильно виграє, якщо я почну її інакше. Коли до герба роду Шенді приєднано було герба моєї матері й нашу сімейну карету перефарбовували до весілля мого батька, сталося так, що каретний живописець, – чи тому, що він виконував усі свої роботи лівою рукою, подібно до Турпілія Римлянина або Ганса Гольбейна з Базеля,[207] – чи в промаху цьому винна була скоріше голова художника, ніж його рука, – чи, врешті-решт, усе, так або інакше пов’язане з нашим сімейством, схильне було ухилятися вліво, – словом, до ганьби нашої, вийшло так, що замість правого пояса,[208] який законно нам належав з царювання Гаррі VІІІ, – через одну з цих фатальних випадковостей виведено було навкіс по полю герба Шенді лівий пояс. Ледве віриться, щоб така розумна та розсудлива людина, як мій батько, могла бути настільки стурбована такою дрібницею. Коли б він не почув у нашому сімействі слово карета – однаково чия, – або кучер, або каретний кінь, або наймання карети, як зараз же починав скаржитися на принизливий знак незаконності, виведений на дверцях його власної карети; він не міг увійти до карети або вийти з неї, не обернувшись, щоб поглянути на герб, і не давши при цьому обітницю, що нині він останній раз ставить туди ногу, поки не буде прибрано лівий пояс. – Але, подібно до дверних завіс, герб належав до тих численних речей, відносно яких у книзі доль постановлено, – щоб люди вічно на них бурчали (навіть у розсудливіших сім’ях, ніж наша) – але ніколи їх не виправляли.

– Чи вичищено лівий пояс, я запитую? – сказав батько. – Вичищено, сер, – відповів Обадія, – тільки сукно на подушках. – Ми поїдемо верхи, – сказав батько, звертаючись до Йорика. – За винятком хіба політики, духовенство менше всього на світі тямить у геральдиці, – сказав Йорик. – Яке мені діло до цього, – вигукнув батько, – мені просто буде неприємно з’явитися перед ними з плямою на моєму гербовому щиті. – Бог з ним, із лівим поясом, – сказав дядько Тобі, надіваючи перуку з бантом. – Вам, звичайно, однаково, – ну так і їдьте робити візити з тіткою Діною і з лівим поясом, коли вам охота. – Бідолашний дядько Тобі почервонів. Батько вже досадував на себе за свою нестриманість. – Ні – милий брате Тобі, – сказав батько зовсім іншим тоном, – але я боюся за свій поперек; від сирого сукна на подушках у мене знову може розігратися ішіас, як в грудні, січні та лютому минулої зими, – тому сідайте, будь ласка, на коня моєї дружини, братику, – а вам, Йорику, потрібно ж готувати проповідь, і найкраще, значить, поїхати вперед – а я вже сам потурбуюся про брата Тобі; ми з ним потихеньку рушимо за вами.

Розділ, який мені довелося вирвати, містив далі опис цієї кавалькади, очолюваної капралом Трімом і Обадією, які повільним кроком, як патруль, їхали пліч-о-пліч на двох каретних конях, – тоді як дядько Тобі в розшитому позументом полковому мундирі та в перуці з бантом тримався поряд із батьком, занурюючись поперемінно у вибоїни і в міркування про переваги вченості й військової справи, дивлячись на те, хто з них починав першим.

Але картинне зображення цієї поїздки, якщо його критично розібрати, виявляється за стилем і манерою настільки вище всього, що мені вдалося досягти в цій книзі, що воно не могло б у ній залишитися, не заподіявши шкоди всім іншим сценам і не зруйнувавши також необхідної між двома розділами рівноваги та співмірності (чи в добрі, а чи в злі), від чого виникають правильні пропорції та гармонія твору в цілому. Сам я, щоправда, ще новачок у літературній справі й мало в ній тямлю – але, мені здається, написати книгу, за загальним уявленням, однаково що наспівати впівголоса пісню, – ви тільки не збивайтеся з тону, мадам, а візьмете ви низько чи високо, це не важливо. —

– Цим і пояснюється, з дозволу ваших превелебностей, чому деякі ниці та вульгарні твори розходяться дуже добре – (як Йорик сказав одного дня ввечері дядькові Тобі) за допомогою облоги. – Почувши слово облога, дядько Тобі насторожився, але не міг уторопати, навіщо вона тут знадобилася.

Наступної неділі я маю проповідувати в суді, – сказав Гоменас, – так прогляньте мої нотатки. – Ось я і почав наспівувати нотатки доктора Гоменаса, – переливи відмінні, – якщо і далі так, Гоменасе, мені нічого вам заперечити, – і я продовжував наспівувати – під враженням, що пісенька загалом стерпна; і до цієї години, з дозволу ваших превелебностей, я б ніколи не виявив, яка вона вульгарна, яка низькопробна, яка безживна і беззмістовна, якби не пролунала раптом посеред неї одна мелодія, така чиста, така чарівна, така божественна, – вона понесла мою душу в інший світ; тим часом, якби я (як скаржився Монтень в схожому стані) – якби я вважав схил пологим або підйом неважким – я б напевно ускочив у клопіт. – Ваші нотатки, Гоменасе, – сказав би я, – хороші нотатки; – але то була така прямовисна крутизна – настільки відрізана від іншого твору – що з першою ж узятою нотою я відлетів у інший світ, звідки долина, з якої я піднявся, здалася мені такою глибокою, такою сумовитою та безрадісною, що ніколи не знайду я в собі мужність знову в неї спуститися.

Карлик, який сам же дає мірку для визначення свого зростання, – можете бути певні, є карликом не в одному тільки відношенні. – На цьому ми й покінчимо з вирваними розділами.

Розділ XXVІ

– Дивіться-но, таж він порізав її на смуги і пропонує їх оточенню на розкурювання люльок! – Яка мерзенність, – відповів Дідій. – Цього не можна так залишити, – сказав доктор Кісарцій (він був із нідерландських Кісарціїв).

– Мені здається, – сказав Дідій, підвівшись із стільця, щоб відсунути пляшку та високу карафу, що стояли якраз між ним і Йориком, – мені здається, ви могли б утриматися від цієї саркастичної витівки і вибрати більш відповідне місце, містере Йорику, – або, принаймні, більш відповідний випадок, щоб виявити своє презирство до того, чим ми тут зайняті. Якщо ваша проповідь годиться тільки на розкурювання люльок, – тоді, зрозуміло, сер, вона не годиться для виголошення перед такими вченими зборами; якщо ж вона була досить хороша, щоб її виголосити перед такими вченими зборами, – тоді, зрозуміло, сер, вона була занадто хороша, щоб піти потім на розкурювання люльок панів слухачів.

– От я його і спіймав, – сказав сам собі Дідій, – тепер він неодмінно буде підчеплений якщо не одним, то іншим рогом моєї дилеми, – нехай виплутується як