Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Не пухом. Історія одного геоманта" автора Сергій Бобрицький. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 141
Перейти на сторінку:

– Його Високомагічність мене викликав. – Почуваючи себе дещо дурнем, звернувся до квітів Леон.

У відповідь на це орхідеї схилили стовбури, немов у поклоні, а фікус – розрісся, займаючи собою хіба не усю нішу. Після чого в деревині його відкрилася щілина достатнього розміру, щоб туди могла вміститися людина.

– Закритий простір… Обожнюю… – Буркнув Леон і,  навісивши, про всяк випадок, на себе ще декілька Щитів – поліз в дупло.

Всюдисущі корені, що з’явилися у дуплі тієї ж секунди, доволі дбайливо обгорнули Леона навколо плечей та нижче колін. А під сідницями віконт відчув щось на кшталт дерев’яного стільця.

  – Це надто добре, щоб бути класичною задумкою геомантаааааааа! – Свою фразу Леон договорював вже більш гучно, бо імпровізований «стілець» миттєво рухнув униз, у чорноту, як виявилося, порожнього стовбура. Звісно ж, рухнув він разом з прикріпленим до нього коренями віконта. Пролетівши вниз десь секунд п’ять і вже всерйоз замислившись про активацію левітації, шляхетний нащадок роду Д’Альбон раптом зрозумів, що прибув. Бо падіння завершилося так само неочікувано, як і почалося. І, що вже зовсім не було схоже на вироби Грегора Грейткіллс, Леон від цього аж ніяк не постраждав. Корені кудись щезли, «стілець» м’яко його підштовхнув, приводячи у вертикальне положення, а стовбур, немов ворота у велику залу Йордського Університету, розкрився у різні боки, пропускаючи Вищого Магістра Блискавки до лабораторії Номер Два. Яка, з точки зору все того ж Магістра, нагадувала більше ботанічний сад якогось маніяка.

Коротенький коридор виводив до величезної круглої зали. Від неї по різним сторонам світу вели сходи до другого та третього поверхів лабораторії. Верхні поверхи було виконано у вигляді доволі широких, круглих балконів, що немов обіймали згори залу на першому поверсі. Основне освітлення забезпечували класичні магічні світильники, закріплені в стінках тут і там, які давали рівномірне, золотаве, майже сонячне сяйво. Проте, також повітрям лабораторії швендяло з десяток духів природи. Тож, ці яскраво-зелені вогники, розмірами від яблучного зернятка до кінської голови, теж робили свій внесок в освітлення приміщення. Ну і чи варто казати, що все це було оточене в’юнкими, ростучими, квітучими, звисаючими, пахучими, загрозливо шиплячими і всіма іншими видами рослин, які тільки могла б уявити (а потім – створити) хвора фантазія однієї особи. Звісно, дуже багато з цього рослинного безумства виглядало, як звичайні рослини нормальних, здорових людей. Але Леона вже не обдуриш.

В центрі зали був довжелезний стіл буквою П, заставлений різноманітними горщиками, з котрих стирчали рослини впереміжку з дорогоцінними кристалами. Також там були колби з різнокольоровими рідинами, хаотично розкидані аркуші паперу та всілякий непотріб. З внутрішньої сторони цього стола знаходилося два крісла. За одним з крісел саме зараз сидів вчитель Леона. Поруч з ним стояло три порожні чайних горнятка, розміром з добрячі пивні кухлі. І аромат, який звідти долинав, змусив віконта скривитися від не дуже приємних спогадів. Судячи з усього, що було перед геомантом на столі, вчитель Леона видудлив вже під два літри сумнозвісного напою коакоа, намагаючись схрестити троянду та рубін. І виглядав Архімаг під стать цим трьом порціям. Дещо скуйовдженим та трохи божевільним.

 – Ви хочете, щоб кущі цих клятих пахучих маніяків ще й різноманітних злодюжок приваблювали?.. – Замість привітання, вирішив обережно вточнити Леон.

Не дивно, що на таке його привітання першим зреагував все-таки не хазяїн лабораторії, а піддослідний. І троянда, що смиренно лежала в руках свого творця, ліниво вистрілила в бік мага Блискавки своїм отруйним шипом. На що віконт так само ліниво спопелив летючу загрозу мікроскопічною блискавкою з вказівного пальця. Привітання старих знайомих можна вважати успішним.

– О, Леоне, учню мій, ви вже тут? – Нарешті прокинувся від наукових розмірковувань і Архімаг. – Вітаю вас. Проходьте, майстре Д’Альбон, проходьте!

– Пам’ятаю власний досвід після куштування лишень невеличкої чашки цього вашого відвару, тож не можу не спитати: це не занадто?.. – Леон кивнув головою в бік скупчення порожнього посуду.

– А, ви про каокао? Дякую за турботу, але на мене воно не діє. П’ю його виключно через смак.

– Дивно, ви здалися мені дещо… Більш активним, ніж зазвичай. Не думаю, що вас настільки збудила ця задача з трояндною та рубіном.

– О, та ні, звісно ж ні. – Погодився Грегор, розсіяно проводячи рукою над квіткою.

Леон почув щось середнє між шорохом скляних уламків та скрипом дерева, яке гне вітер. Після чого бутон рози, що лежала на столі, набув ювелірного блиску, а стебло потемнішало до обсидіану. І Леон десь біля куприку відчув, що його протистояння із замковими клумбами тільки що вийшло на новий рівень. Добре, що хоч розмовляти цих потвор Грегор не навчив. Зловісної насмішки від недоробленого гербарія шляхетний віконт би не переніс…

– Маю намір показати вам дещо дійсно цікаве! – Геомант піднявся зі свого крісла і жестом запросив віконта пройти у внутрішній простір стола.

На те, щоб обійти збоку робоче місце Архімага і підійти до учителя на відстань протягнутої руки в Леона пішло  біля десяти секунд. За цей час обидва тутешніх крісла, немов пародіюючи великих та дурних песиків, без розгону перестрибнули стіл в іншу від Вищого Магістра сторону і лишилися там, хіба спинками не виляючи від задоволення. А біля ніг Архімага, на трохи звільненому просторі підлога перетворилася на гвинтові сходи, що вели кудись вниз.

1 ... 76 77 78 ... 141
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"