Читати книгу - "Минувші Дні, Вітольд Розенвальд"

Так і трапилося. Друге кільце заповнене. Два вставлені у них камні дуже гарно виглядають. Очі радіють, як глянеш на них! Біле та сіре. Невинна душа та душа боягуза. Залишилося іще декілька. 

Я познайомився з багатеньким синком, у якого в партії наче батько працює. Симпатичний і милий. Добрий. Підходив до мене познайомитись. Гургеном звати його. 

На цьому моменті я зупинився. Стоп. Тобто це не його щоденник? А чий тоді? Невже Жені?! 

Від нього аж віяло позитивом. Фу. Як можна жити в такому жорстокому світі, будучи добрим? Я цього ніколи не розумів і ніколи не зрозумію. Я сказав, що ми можемо якось разом погуляти. Так і відбулося. На наступний день він стояв біля мого будиночку з квітами в руках та широко всміхаючись. Я усміхнувся йому в відповідь. Ми пройшлися разом табором. Він жартував, сміявся. Я також вдавав, що мені з ним комфортно та весело, хоча це було не так. Я чомусь весь час, коли він був поруч і дивився на мене після кожного свого жарту, уявляв, як я відрізаю йому голову. Але навіть це не могло видавити з мене щиру посмішку.  

На наступний день він чекав мене під дверима в мою берлогу з двома стаканчиками пломбіру.  

– Тримай, – сказав він. – Це тобі! 

Я просто пробурмотіла собі під носа, що я вдячний. 

– А пішли пройдемося, га? Така погода гарна, так пташки гарно щебечуть!  

Я захитав головою й сказав що я зайнятий і зараз не можу. Він почав пропонувати сходити зі мною на побачення. Вау! Весь час мене на них звуть. Мабуть я і справді дуже гарний!  

– Ну добре, – сказав я посміхаючись до нього, – пішли кудись, де ми можемо посидіти в двох! 

Він зрадів. Прямо засяяв. Не знаю, що в той момент світило яскравіше, сонце чи він. Ми пішли до фонтану з двома піонерами. Тут затишно, й гарно. Мені подобається спокій та природа. Повітря тут просто не перевершене. Чимось рідний дім нагадує. Ми говорили про все, й ні про що. Він, як завжди жартував. А мені, як завжди, не було смішно. Хоча, якщо посудити з точки зору нормальної людини, то їй би також було не з усього смішно. Він запропонував мені сісти сьогодні ввечері разом, коли ми підемо дивитись мультики. Я сказав що добре й попросив його почекати трішки, а сам відійшов в сторону. Зі своєї сумочки я дістав одну цікаву олію. Вона приємно пахла, й навіть мені кружила голову. Олія безумства. Вона відкриє його справжнього. Того, ким він повинен бути, без оцього свого позитиву та добра. Тільки жорстокість. Страх. І ні краплі жалості. Я намазав нею свої губи й підсів біля нього. Взявши двома руками його за лице, я поцілував його в губи. Так сильно. Йому мабуть сподобалося, бо він навіть не думав відриватись від них. Нічого, Гурген, ми з тобою подружимось. Я так розумію ти хотів бути разом зі мною? От твоє бажання й забудеться. Будеш мені допомагати годувати маму. А як щось піде не так, то ти тут як тут! Винуватець у всіх бідах. Королева завжди може пожертвувати пішаком. Так завжди було й буде. Цього змінити не можна та й не потрібно. 

ВОНО ПРАЦЮЄ! Ну, не те щоб я був здивований сильніше, ніж тоді, коли зміг перевтілитись у іншу людину випивши зілля, але все ж таки! ВОНО ПРАЦЮЄ! ХА! Гурген з добряка перетворився на гіршого за тварину. Пішов побив двох хлопців просто так, що йшли на мультфільм. Шкода, що я цього не бачив. Мені про це розповіли. А на дискотеці на наступний день йому дівчини захотілося, але на жаль, в нього нічого не вийшло. Йому завадили. Тваринні інстинкти...  Вбивати, їсти, спарюватись...  Але досі не вірю в те, що це максимум усіх людей. На наступний день Гурген геть здурів. Він спробував мене зґвалтувати! Повезло йому, що цього не сталося, так би він про це жалкував дуже довго. А я зараз жалкую тільки про те, що тоді поцілувала його. 

Мамо, потерпи, ще трохи залишилось. Я це відчуваю. Я роблю все, що в моїх силах. Я викрав тіла тих двох хлопців і замінив їх манекенами з соломи. Наклав на них чари, як ти мене й вчила. Ніхто навіть не помітив, що справжні тіла зникли. Тобі буде що поїсти, бо я навіть уявити не можу, наскільки ти голодна, бідненька. Твої записи це просто безцінний скарб. Я знайшов, як я можу оживити тебе. Знаю, що тобі не зручно знаходитись в подобі лісовика. Але це потрібно! Ще трохи, матусю, просто почекай, прошу! Потім прочитаєш мій щоденник. Ти зрозумієш! Ми повернемося додому. В двох. І будемо згадувати про це, як просто про страшний сон. Або не будемо згадувати. Як ти скажеш, так і буде! 

– Ти був геєм? І Гурген також? – здивовано сказав я в голос. 

– Ти про що? – запитав Вітя. 

– Я зараз читаю щоденник того вбивці, Жені. Він тут пише про те, що Гурген на справді став чмом не по своїй волі. Він був раніше не таким. Він був добрим. Женя зачарував його, поцілувавши в губи, перед цим змастивши їх олією безумства. Про те, що він збирав душі вбитих ним людей, а тіла вбитих хлопців замінив на солом’яні. 

– Угу, – виронив Вітя. – А там часом не згадувались добрі ельфи й дракони? Чи може зелені чоловічки, які прилетіли до нього погостювати на НЛО? Ну, це я так, просто з цікавості питаю.  

– Ні, – відказав я, – такого тут нема. 

– Шкода. Було б цікавіше читати. 

Я посміхнувся й почав читати далі. Далі було ще краще. Там згадувався я. 

Щось відбувається або вже відбулося. Не знаю тільки що, але обіцяю, що я це з’ясую. Мама сьогодні взагалі наче з глузду зійшла. Її ледь не помітили піонери, що вирішили походити по лісу. Вона була готова їх вбити, але я її заспокоїла. Не можна, щоб про неї дізналися. Якщо це станеться, то мої плани зійдуть нанівець!