Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 76 77 78 ... 122
Перейти на сторінку:
замість справ, цікавих для кожної російської людини, і наших російських питань, зайнялися моєю власного особою і списали цілі аркуші про те, чи маю я право втручатися в подібні справи. Я зробив у той же час відозву до всіх читачів «Мертвих душ» — відозву дещо непристойну і не надто доладну. Я був цілком свідомий того, що з неї багато хто покепкує; але я був готовий витримати будь-яке осміяння, аби лише домогтися свого. Я гадав, що, можливо, хоч п’ятеро, шестеро людей схочуть виконати моє прохання так, як я бажав. Я не вимагав власне поправок на «Мертві душі»: мені хотілося, під цим приводом, добути приватних записок, спогадів про ті характери й особистості, з якими довелося кому зустрітися в житті, зображення тих випадків, де пахне Руссю. Знаючи, що у всіх нас є якісь лінощі на підйом, на роботу, внаслідок яких майже кожному з нас важко що-небудь діставати зі своєї пам’яті, я гадав, що читання «Мертвих душ» може розворушити, особливо якщо і олівець і папір будуть при цьому напохваті. Я виставив свою адресу і просив надіслати мені в листі лише тих, котрі не схотіли би друкувати, але загалом я вважав значно кориснішим зробити їх загальновідомими. Мені здавалося навіть необхідним і в теперішній час це поширення відомостей про Росію за допомогою живих фактів, тому що в цей час, який недарма називають перехідним, майже в кожної людини, на всіх теренах, помітне прагнення перетворювати, поправляти, виправляти і взагалі квапитися засобами проти всякого зла. Я гадав, що тепер більше, ніж будь-коли, потрібно нам виявити назовні все, що тільки є всередині Росії, щоби ми відчули, з якої сили різнорідних начал складається наш ґрунт, на котрому ми всі прагнемо сіяти, і краще би розгледілися перше, ніж вимовляти щось так рішуче,, як нині всі вимовляють. Я мав потаємну надію, що читання «Мерт<вих> душ» наведе декого на думку писати свої власні записки, що багато хто відчує навіть деяке звернення на самих себе, тому що й у самому авторові в той час, коли були писані «Мертві душі», сталося деяке звернення на самого себе. Я думав, що той, хто вже перебуває на схилі днів своїх і бентежиться думкою, що життя його спливло без користі і що він зробив мало для добра землі своєї, відчує дужче, що вірним і живим зображенням людей, характерів і випадків свого часу він може познайомити з Руссю людей молодих, що починають діяти, і таким чином більш ніж винагородить прекрасно за свою недіяльність. Молодий же, той, хто вступає ще на кін, хто ще ні до чого не охолов і тому має жвавість погляду, кого цікавить усе, може зобразити добу сучасну, як вона уявляється молодим очам юнака.

Одне слово, я міркував, як дитя; я помилився щодо декого: я гадав, що в певній частині читачів є якась любов. Я не знав ще тоді, що моє ім’я у вжитку лише для того, аби дорікнути одне одному й насміятися одне з одного. Я гадав, що багато хто крізь самий сміх чує мою добру вдачу, котра сміялася далебі не зі злобного бажання. Проте на моє запрошення я не одержав записів; у журналах мені відповідали кпинами. Навожу все це для того, аби показати, як я докладав усіх сил, аби триматися свого терену і придумував усі засоби, котрі могли рушити мою роботу, не маючи й на думці залишити звання письменника. Не можу не зазначити при цій оказії, що багато хто був вражений тим, як я прагну вістей про Росію і водночас залишаюся поза Росією, не збагнувши того, що, окрім хворобливого стану мого здоров’я, котрий потребував теплого клімату, мені потрібна була ця віддаленість від Росії, аби жвавіше перебувати думкою в Росії. Для <тих>, котрі не можуть цього відчути, дам пояснення, хоч мені дещо важко давати пояснення у всьому тому, що становить властивості, власне мені належні. Майже у всіх письменників, котрі не позбавлені творчості, є здатність, котру я не назву уявою, здатність уявляти предмети відсутні настільки жваво, як коли б вони були перед нашими очима. Здатність ця діє в нас лише тоді, коли ми віддалимося від предметів, котрі змальовуємо. Ось чому поети здебільшого обирали епоху, що від нас віддалилася, і занурювалися в минуле. Минуле, відриваючи нас <від> усього, що тільки є довкола нас, приводить душу в той тихий, спокійний настрій, котрий необхідний для праці. У мене не було потяг<у> до минулого. Предмет мій була сучасність і життя в його нинішньому побуті, можливо тому, що розум мій завжди схильний до суттєвості й до користі більш відчутної. Що далі, то більше посилювалося в мені бажання бути письменником сучасним. Але я бачив рівночасно, що, зображуючи сучасність, не можна перебувати в тому високо настроєному й спокійному стані, який необхідний для створення великої та стрункої праці. Сучасне надто живе, надто зворушує, надто дратує; перо письменника невідчутно й непомітно переходить у сатиру, притому, перебуваючи сам у ряду інших і більш чи менш діючи з ними, бачиш перед собою тільки тих людей, котрі стоять близько від тебе; всього натовпу й загалу не бачиш, огледіти всіх не можеш. Я почав думати про те, як би вибратися з ряду інших і стати на таке місце, звідки би я міг побачити всю масу, а не лише людей, що біля мене стоять, — начебто, віддалившись від сучасного, обернути його певним чином для себе в минуле. Моє розладнане здоров’я і водночас маленькі неприємності, котрі я би тепер переніс легко, але котрі тоді ще не вмів переносити, примусили мене податися в чужі краї. Я ніколи не мав потягу чи пристрасті до чужих країв. Я не мав також тієї неусвідомленої цікавості, яка часом володіє юнаком, жадібним до вражень. Але, дивна річ, навіть у дитинстві, навіть під час шкільного навчання, навіть у той час, коли я мав на думці саму лишень службу, а не письменництво, мені завжди здавалося, що в житті моєму мене чекає якась велика самопожертва і що, саме для служби моїй вітчизні, я муситиму виховатися десь оддалі від неї. Я не знав ні як це буде, ні чому це потрібно; я навіть не замислювався про це, але бачив самого себе так чітко в якійсь чужій землі стужілим за своєю вітчизною, картина ця так часто мене переслідувала, що я відчував від неї сум. Можлив<о>, це був просто той незрозумілий поетичний потяг, котрий бентежив іноді й

1 ... 76 77 78 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"