Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь 📚 - Українською

Читати книгу - "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза" автора Микола Васильович Гоголь. Жанр книги: 💛 Публіцистика / 💛 Езотерика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 122
Перейти на сторінку:
Пушкіна — їхати в чужі краї єдино для того, щоб, за висловом його,

Под небом Африки моей[200]

Вздыхать о сумрачной России.

Хоч би як там було, але цей мимовільний для мене самого потяг був такий сильний, що не минуло п’яти місяців по прибутті моєму до Петербурга, як я сів уже на корабель[201], не в змозі опиратися відчуттю, мені самому незрозумілому. Я знав лише те, що їду далебі не для того, аби насолоджуватися чужими краями, але радше аби натерпітися, так неначе передчував, що взнаю ціну Росії тільки поза Росією і здобуду любов до неї далеко від неї. Щойно тільки я опинився в морі, на чужому кораблі, серед чужих людей (пароплав був аглицький, і на ньому ні душі російської), мені стало сумно; мені зробилося так шкода друзів і товаришів мого дитинства, котрих я залишив і котрих я завжди любив, що перш ніж ступити на тверду землю, я вже подумав про повернення. Три дні лише я пробув у чужих краях і, незважаючи на те, що новизна речей почала мене зваблювати, я поквапився на тому ж таки пароплаві повернутися, боячись, що інакше мені не вдасться повернутися. Відтоді я дав собі слово не мати й думки про чужі краї, і точно, за весь час перебування мого в Петербурзі, протягом цілих семи років, не спадали мені ніколи на думку чужі краї, аж поки обставини мого здоров’я, деякі прикрощі й нарешті потреба більшого усамітнення не змусили мене залишити Росію.

Двічі я повертався потім до Росії[202], раз навіть із тим, аби в ній залишитися назавжди. Я гадав, що тепер особливо, діставши таку пристрасть взнавати все, я в змозі буду багато що взнати. Але, дивна річ, посеред Росії я майже не побачив Росії. Всі люди, з якими я зустрічався, здебільшого любили побалакати про те, що діється в Європі, а не в Росії. Я дізнавався лише те, що діється в аглицькому клубі, та дещо з того, що я й сам уже знав. Відомо, що кожен у нас оточений своїм колом близьких знайомих, з-поза якого важко йому побачити людей сторонніх. По-перше, вже тому, що з близькими змушений бути частіше, а по-друге, тому, що коло друзів таке вже саме по собі приємне, що треба мати надто багато самовідданості, аби з нього вирватися. Всі, з ким мені траплялося познайомитися, наділяли мене вже готовими висновками, присудами, а не просто фактами, яких я шукав. Я спостеріг взагалі певну зміну в думках та умах. Кожен дивився на речі поглядом більш філософічним, ніж будь-коли раніше, в кожній речі хотів побачити її глибокий сенс і вирішальне значення, — рух, що загалом засвідчує великий крок суспільства вперед. Проте, з другого боку, від цього пішла поквапливість робити висновки й присуди за двома, трьома фактами на загал про ціле і безперервна забудькуватість щодо того, що не всі речі й не всі боки враховані й зважені. Я зауважив, що майже в кожного утворювалася в голові своя власна Росія, і через те нескінченні суперечки. Мені потрібно було не це, мені треба було просто отих бесід, як бували за старих часів, коли кожен оповідав лише те, що бачив, чував на віку, і розмова здавалася зібранням анекдотів, а не розмірковуванням. Це мені потрібно було вже й тому, що я й сам починав мимоволі набиратися цієї квапливост<і> робити висновки й присуди, загальної пошесті теперішнього часу.

Провінції наші мене ще більше вразили. Там навіть ім’я Росія не лунає на устах. Лунало, як мені видалося, на устах лише те, що було прочитане в новітніх романах, перекладених з французької. Одне слово, впродовж усього перебування мого в Росії Росія в мене в голові розсіювалася й розліталася. Я не міг її ніяк зібрати в одне ціле; дух мій занепадав, і саме бажання знати її слабшало. Але щойно я виїжджав з неї, вона поставала знову в моїх думках цілою, прагнення знати її прокидалося в мені знову, і бажання знайомитися з кожною свіжою людиною, що недавно виїхала з Росії, ставало знову міцним. В мені народжувалося навіть уміння випитувати, і часто за годину розмови я взнавав те, чого не міг, живучи в Росії, довідатися протягом тижня. Кожен знає, що за кордоном знайомства робляться набагато легше, що на водах у Німеччині й на зимівлях в Італії сходяться люди, котрі, можливо, не зіткнулися б ніколи в межах землі своєї й залишалися б довіку незнайомими. Ось що змусило мене віддати перевагу перебуванню поза Росією, навіть і стосовно <того, аби> побільше чути про Росію. Я дуже довго думав про те, яким би чином взнати багато чого, що діється в Росії, живучи в Росії. Поїздками країною небагато візьмеш, залишаться в голові тільки станції та трактири. Знайомства і в містах, і в селах також доволі важкі для того, хто роз’їздить не з казенної потреби, можуть прийняти за якогось шпигуна і набудеш хіба тільки сюжет для комедії, котра зветься безладдя. Якщо ж довідаються, що подорожній є заразом ще й письменник, тоді становище є ще більш кумедним: половина російських читачів упевнена сурйозно, що я живу єдино для висміювання всього, що тільки є в людині, від голови до ніг. А тим часом ніколи ще не відчував <я> так сильно потребу знати сучасний стан нинішньої російської людини, — тим більше, що нині так розійшлося все в образах думок, так вихор непорозумінь пойняв усіх, що ніхто не в змозі судити вірно одне одного, і треба наче намацувати власною рукою кожну річ, не довіряючи нікому. Я не міг бути без цих відомостей. Нині обрані характери й особи мо<го> тв<о>ру крупніші за колишні. Чим вища гідність узятої особи, тим відчутніше, тим відчуттєвіше потрібно виставити її перед читачем. Для цього потрібні всі ті незліченні дрібниці й деталі, котрі говорять, що взята особа справді жила на світі. Інакше вона стане ідеальною: буде блідою і, скільки не нав’яжи їй чеснот, буде все нікчемним. Потрібно, аби російський читач справді відчув, що виведена ним особа взята саме з того тіла, з якого створений і він сам, що це живе і його власне тіло. Тоді тільки зливається він сам зі своїм героєм і невідчутно приймає від нього ті навіювання, котрих жодним розмірковуванням і жодною проповіддю не навієш. Це повне втілення у плоть, це повне округлення характеру звершувалося

1 ... 77 78 79 ... 122
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь"