Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Це мене так надихнуло, що нахлинула хвиля хлоп'ячого захвату. Я дав кораблю команду рухатися вперед, і, на мою радість, судно послухалося. Я дав команду прискоритися, потім ще...

Зі стану юнацького захоплення мене вивів застережливий крик Зерда, і я негайно дав команду кораблю зупинитися. Шляхом нескладних маневрів мені вдалося підвести чужоземний корабель на відстань польоту стріли від нашого судна. Я з полегшенням зняв шолом і витер піт з чола. Однак Кріді знаками показав мені, що шолом треба вдягнути знову. Від хвилювання я забув кинути якір, наче був безвусим юнгою.

Подавати окрему команду для вимкнення корабельної машини не було потрібно. Схоже, це відбувалося, коли капітан знімав шолом - вібрація підлоги і стін припинялася.

Після прибуття на матійський корабель нас зустрічали із захопленням, як переможців. Конфідус обійняв мене, потім Зерда, і урочисто потиснув руку Кріді обома руками. Однак останній був стурбований і знаками показував, що насувається гроза. Це внесло нотку тривоги в загальний захоплений настрій. Тепер у нас був корабель, який давав шанс на порятунок полонянок, і хоча залишалося багато питань, ми сповнилися надією. Також у нас була зброя, що давала змогу гідно зустріти напад противника. І хоча новою зброєю могли користуватися тільки двоє людей, це було великою перемогою.

Ми, як і раніше, не знали точного маршруту викрадачів, а схід - це дуже широкий напрямок. Також ми не знали, чи вистачить палива для подорожі через океан, хоча Кріді запевняв, що палива на кораблі достатньо. Та ми й не уявляли, що може послужити паливом для такого пристрою, і де його можна добути. А залишитися посеред океану без засобів до пересування було майже рівносильно загибелі.

Тому ми спішно зібралися на нараду. Першою думкою було відмовитися заходити до Матії і вирушити прямо на Схід, використовуючи чарівних птахів як розвідників. Але після деяких роздумів ми все ж розсудили, що випробовувати ходові якості корабля краще на знайомому відрізку шляху від острова до Матії, ніж у відкритому океані. Поки було незрозуміло, чи може керувати кораблем хтось крім мене, втім, я не бачив до цього особливих перешкод, за винятком того, що мої товариші не мали великого досвіду в мореплавстві, звичайно, окрім команди матійського корабля. Ми потребували запасів їжі і води, кількість яких можна було розрахувати тільки знаючи нашу швидкість. Ще була надія, що матійські майстри зможуть встановити таке-сяке вітрильне оснащення, щоб ми не залишилися повністю безпорадними, якщо корабель втратить хід.

Оскільки Зерд, як і я, перебував у стані юнацького захоплення, не кажучи вже про Рігда, командування взяв на себе Конфідус. Він розпорядився таким чином. Наша група воїнів, разом із сером Тангретом і його майстрами, а також три найдосвідченіші мореплавці з екіпажу матійського корабля мали перейти на чужоземний корабель і скласти його команду. Після цього ми, на найбільшій доступній швидкості, рухаємося в Матію. Решта ж членів екіпажу на матійському кораблі прямують до порту у володіннях сера Тангрета, з тим, щоб пізніше ми зустрілися там. Умовна лінія, що з'єднує острів, біля якого ми перебували, і володіння сера Тангрета, була спрямована майже точно на схід, з невеликим ухилом на північ. Звідти ми мали вирушити на Схід.

Кораблі відійшли від острова. Деякий час ми йшли паралельним курсом, але незабаром нам належало розділитися. Нас супроводжували дельфіни, а на горизонті дозорчий бачив кита, і ми вважали це хорошим знаком.

Я збирався з духом, щоб знову вдягнути незвичайні обладунки. Перший період захоплення минув, і прокинувся розум, який говорив, що це неможливо і що в мене нічого не вийде. За допомогою Зерда я з острахом вдягав нагрудник і шолом, побоюючись, що не зможу повторити зроблене раніше.

Думки затьмарювалися. Кріді знаками пояснював мені щось, але я не міг зрозуміти його пояснень. Сер Вартовий, який краще розумів свого товариша, сказав, що на мене так діє чужоземний корабель, і мої сумніви тому свідчення. Я маю їх відкинути і робити те, що мені вже вдалося раніше.

Конфідус і Кріді принесли з трюму тумбу, на якій я зміг з більшою чи меншою зручністю розміститися. Трубки, що тягнулися від мого костюма до шафи, не давали змоги відійти далеко, а стоячи я побоювався керувати, бо боявся втратити рівновагу, спостерігаючи за картинами, які показує мені шолом.

Поки ми рухалися паралельним курсом з нашими товаришами, я був дуже обережним в керуванні кораблем, і основні маневри почалися, коли ми розділилися. За допомогою Зерда я навчився наближати і віддаляти картину, яку мені показували, і за достатнього віддалення вона перетворювалася на карту, хоч і незвичну для мене, але я міг розрізнити обриси Матії та прилеглих островів. Найближча ділянка моря вважалася безпечною, що дало мені змогу розігнати корабель до великої швидкості. Позбавлений можливості у шоломі бачити своє оточення, я міг орієнтуватися тільки за вигуками товаришів. Поступово, можливість керувати кораблем у такий незвичний спосіб захопила мене, як дитяча гра, і коли дозорчий вигукнув: "Матія!", - я ніби прокинувся від сну.

На чужому кораблі не було спеціально обладнаного місця для дозорчого, проте щогли на кораблі були, хоча їхнє призначення було нам незрозумілим. Три високі щогли розташовувалися в центрі, дві невисокі - ближче до носа. На високу щоглу зміг видертися один із досвідчених матросів. Обв'язавшись канатом, Лонгрес стояв на поперечині, розташованій майже біля самого верху щогли. Почувши його крик, усі схвильовано ахнули. Шлях зайняв у чотири рази менше часу, ніж зазвичай.

За десяток миль від острова я зупинив судно. Зазвичай я не потребував послуг лоцмана, але тепер це було необхідно, і я не був упевнений, що навіть із лоцманом зможу завести чужоземний корабель у порт. Порадившись, ми вирішили ще трохи наблизитися і кинути якір за три милі від берега, а потім вирушити на острів на човні. Конфідус розумно зауважив, що наш корабель напевно вже побачили з берега і, найімовірніше, нас вважають ворогами.