Читати книгу - "Талісман обраної, Ася Чирокбей"

Вигляд рідних берегів тішив моє серце. Хоч я й розумів, що ми довго не затримаємося в Матії, було тепло на душі. Тому крик чарівного птаха пролунав, як грім серед ясного неба:

- Полундр-р-р-ра! Тікаймо!

Птах, якого звали Ім'я, з розгону приземлився на плече сера Вартового. На палубі запанувала тривожна тиша.

Зерд оглядався в пошуках загрози.

- Лондресе, доповісти обстановку! - крикнув я дозорчому.

- Прямо за курсом три матійські кораблі, рухаються в наш бік. До них п'ять миль. На десятій годині човен, йде в наш бік. До нього менше милі. О третій годині великі птахи, летять у наш бік.

- Прийнято! - підтвердив я і наказав матросу негайно спускатися.

- Що за птахи? - запитав я, коли Лондрес моторно спустився.

- Їх близько десяти, летять зграєю, - матрос виглядав стривоженим.

Я міг зрозуміти його хвилювання. У наших місцях птахи, більші за чайок, були рідкістю. Іноді можна було побачити орлів, що залітали з гірської місцевості, але ці гордовиті птахи літали поодинці.

- Усі до зброї! - наказав Конфідус. - Це може бути летюча нечисть.

- Човен по правому борту, - вигукнув інший матрос.

- У човні двоє, один на веслах, а інший, схоже, поранений, - додав він.

Конфідус взяв чужоземну зброю і наказав Рігду зробити те саме. Еридіанин тримав новопридбаний пристрій у лівій руці, залишаючи праву вільною для меча.

- Підготуватися до прийому пораненого, - скомандував я.

За борт спустили мотузяну драбину.

Тим часом летючі істоти наближалися. Тепер можна було розрізнити обриси зграї. У нас була можливість поставити непрохідний захист за допомогою чужоземної зброї. Це означало пожертвувати одним із прелметів, яких була достатня кількість. Але в цьому разі ми не змогли б прийняти на борт пораненого, а люди в човні в разі нападу летючої нечисті були б приречені. З іншого боку, напад на корабель міг поставити під загрозу всю експедицію. На кораблі не надто багато простору для маневру, і я знав з розповіді Зерда, який пережив зіткнення з цими істотами у фортеці, що вони надзвичайно небезпечні, втім, як і будь-яка нечисть. Довелося зважитися на ризик.

- Маневр на зближення! - крикнув я і кинувся до рубки.

Там за допомогою Зерда вбрався в чужоземні обладунки і віддав команду підняти якір. Виконання маневру зі зближення з човном зайняло не більше двох хвилин. Коли я знову піднявся на палубу, матроси вже приймали на борт прибулих. На свій подив, в одному з них я впізнав Лаєба, свого товариша в походах проти демів. Він служив помічником капітана на іншому кораблі, і в спільних експедиціях схожість наших імен неодноразово ставала причиною для жартів. Супроводжував його боєць, з яким я був ледве знайомий, і який служив у гвардійському загоні, що охороняв порт.

- Біда, Саєб! Матію захопили караючі! - прохрипів мій товариш і знепритомнів.

Його рана була небезпечною, а підйом на корабель забрав усі сили. З подальшої розмови з гвардійцем ми дізналися, що владу на острові захопили караючі, а король Матії заарештований. Його звинуватили в переховуванні небезпечного злочинця, який втік із секретної в'язниці, та його спільників. Йшлося про сера Вартового і його супутників.

На матійських кораблях, які рухалися в наш бік і були вже добре помітні, теж головували караючі. Я висловив здивування, яким чином вони змогли так швидко підпорядкувати волелюбний народ Матії. На це гвардієць відповів, що караючі погрожували стратити короля в разі бунту, і людям, які обожнювали свого правителя, довелося підкоритися. Король став заручником у руках караючих. Я мимоволі поспівчував Його Величності. Спочатку викрали його доньку, а тепер він сам опинився в заручниках, а його народ перетворився на покірних слуг ордену, який ніколи не користувався особливою повагою серед моїх співгромадяни, хоча ми визнавали силу караючих та їхній вплив в Імперії.

Разом із кораблями наближалися й летючі тварюки. Тепер ми добре бачили, що ніякі це не птахи, а істоти, схожі на мавп, з крилами, як у кажана. Я віддав розпорядження перенести пораненого в рубку, а гвардійцю наказав приєднуватися до захисників корабля. Також я наказав встановити захист за допомогою чужоземної зброї, коли тварюки наблизяться на відстань п'ятдесяти ліктів.

Віддаючи накази, я не міг позбутися думок про тяжке становище моєї Батьківщини. Тепер майбутнє нашої експедиції дійсно опинилося під загрозою. Я згадав казку про чарівний корабель. Матія завжди була готова відбити напад зовнішнього ворога, але ми виявилися беззахисними перед диверсією зсередини.

Логіка майбутнього бою була для мене зрозумілою. Наша мета - розірвати дистанцію з матійськими кораблями. Очевидно, що летючі тварюки нападуть на нас першими, і нам необхідно було перебити цю зграю, інакше вона буде переслідувати нас невизначено довгий час. Якби ми були самі, ми могли б тікати від них в океані доти, доки вони не знесиляться і не повернуть назад. Втім, невідомо було, коли це станеться.

Однак, наш другий корабель, з яким ми повинні були зустрітися на зворотному шляху, буде беззахисний проти тварюк і не зможе піти за нами з такою ж швидкістю. Я у двох словах виклав суть плану, передав командування на палубі Конфідусу, і в супроводі Зерда вирушив у рубку.

Кораблем пройшло вже звичне тремтіння, коли я спрямував судно у відкрите море. На щастя, у шоломі я міг чути слова Зерда, який зайняв позицію на сходинках, щоб спостерігати за ходом бою, і криком сповіщав мене про те, що відбувається. Але виявилося, що я можу непогано орієнтуватися за допомогою картини, яку показує мені шолом. Так, я бачив матійські кораблі, що наближалися, і навіть міг розрізнити зграю летючих тварюк, які виглядали рухомими чорними крапками.