Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Негоціанте Твлакв, якщо така проблема виникне, я з нею розберуся.

— Той караван попереду теж не стоятиме на місці, — застеріг работоргівець. — Може статися, що ми прибудемо й застанемо порожнє таборище.

— Хай там як, — заперечила Шаллан, — а коридором можна рухатись або в напрямку Розколотих рівнин, або сюди, до портових міст. Так чи інак, а зрештою наші шляхи перетнуться.

Твлакв зітхнув, але потім кивнув і гукнув Таґові, щоб той поквапився.

Шаллан знервовано сиділа на козлах. Блут, повернувшись, опустився на сидіння поруч неї і тицьнув їй кілька висхлих коренеплодів — вочевидь обід. Невдовзі фургони покотилися на північ. Цього разу їхня фіра була третьою, замикаючи стрій.

Дівчина вмостилася зручніше, готуючись до тривалої подорожі: навіть якщо вони таки наздоженуть попутний караван, то їх усе одно розділяла багатогодинна поїздка. Щоб не так нервуватися, вона закінчила пейзажні етюди, а відтак дала олівцеві волю і взялася просто собі малювати знічев’я.

Накидала небесних мурен у польоті. Зобразила харбрантський причал. Намалювала портрет Ялба, та лице вийшло не дуже: лукаві іскорки в очах вловити не вдалося. Певне, тому, що художниця страшенно засмутилася, уявляючи його ймовірну долю.

Вона перегорнула сторінку й почала малювати, що на думку спадало. З-під олівця вийшла елегантна дама в розкішній сукні — із широким, але облипчастим подолом і верхом, що туго обтягував талію і бюст. Довгі відкриті рукави: один ховає захищену руку, а другий, із розрізом до ліктя, звисає донизу, оголюючи правицю.

Врівноважена, впевнена в собі жінка, яка тримає ситуацію під контролем. Машинально малюючи далі, Шаллан оснастила голову елегантної дами власним обличчям.

Художниця позволікала, й олівець завис над малюнком. Це не вона. Чи вона? Та невже?

Фургон трясся по каменях і рослинах, а дівчина дивилася на малюнок. Перегорнувши ще одну сторінку, Шаллан розпочала новий ескіз — придворну в бальній сукні, що її оточує еліта Алеткару (в розумінні мисткині) — дужа й рослява. А та придворна почувається поміж цього оточення, мов риба у воді.

Дівчина домалювала своє лице і їй.

Вона перегорнула сторінку й створила новий портрет. А за ним іще один.

Останнім став автопортрет: стоячи на краю Розколотих рівнин, вона дивиться в східному напрямку — в бік таємниць, що їх дошукувалася наставниця.

Знову перегорнувши сторінку, Шаллан зобразила Ясну в корабельній каюті: принцеса сидить за столом, розклавши довкола книги й папери. Проте важив не антураж, а вираз її обличчя — стривоженого, нажаханого лиця. Змученого, доведеного до краю.

Цього разу вийшло ідеально — перший від часу трагедії малюнок, який точно відтворював побачене: Яснин тягар.

— Зупини фургон, — промовила Шаллан, не підводячи очей.

Блут зиркнув на неї, але дівчина притлумила порив повторити. На жаль, замість негайної покори, той зажадав пояснення:

— Нащо?

Шаллан звела погляд. Стовп диму так само був далеченько, але вона мала рацію: той більшав. Подорожні попереду зупинилися й розпалили чимале багаття, щоб зварити обід. Висновуючи з диму, йшлося про куди чисельніший гурт, ніж той, що переслідував їхні фургони.

— Я пересяду назад, — пояснила вона. — Мені треба дещо перевірити. Щойно я влаштуюся, можеш рушати, але зупинися й погукай мене, коли ми під’їжджатимемо до каравану попереду.

Зітхнувши, той зупинив чала кількома ударами по панциру. Шаллан спустилася додолу й, прихопивши мáківницю із записником, перебралася на задок їхньої фіри. Щойно дівчина залізла досередини, Блут негайно рушив і загукав у відповідь до Твлаква, пояснюючи причину затримки.

З піднятими боковинами клітка її фургона давала тінь і приватність — а надто коли той їхав останнім, і ніхто не міг зазирнути крізь задні двері. На жаль, поїздка на задку була не така комфортна, як на передку: хай які крихітні, а скелебруньки породжували неймовірну тряску та хитавицю.

Яснина скриня стояла прив’язана до передньої стінки. Шаллан відкинула кришку (при цьому від сфер усередині полилося тьмяне освітлення), а потім знову опустилася на імпровізований пуф — стіс чохлів, що ними Ясна накривала книжки. Що ж до ковдри — а її Твлакв не спромігся забезпечити — то за неї правила оксамитова оббивка, здерта з середини скрині.

Відкинувшись назад, Шаллан розмотала ступні, щоб наново змазати мáківницею. Ті взялися струпами й були в куди кращому стані, ніж усього за день до того.

— Фрактале?

Той завібрував десь поблизу: дівчина ж бо просила його залишатися на задку, щоб не тривожити работоргівця з охоронцями.

— Мої ступні загоюються. Це твоя робота? — запитала вона.

— Мммм… Я майже нічого не знаю про те, чому люди виходять із ладу. І навіть менше — про те, чому вони… налагоджуються.

— Ви що, не зазнаєте поранень? — поцікавилася дівчина, переламуючи тростину мáківниці й вичавлюючи краплі молочка на ліву ступню.

— Ми виходимо з ладу. Але… інакше, ніж люди. І ми не налагоджуємося без допомоги. Я не знаю, чому ви налагоджуєтеся. А ти?

— Це природна властивість людського тіла, — відказала Шаллан. — Живі організми ремонтуються автоматично.

Вона присвітила собі сферою, шукаючи слідів червоних гнилокузьок, і швидко крапнула молочком на поріз, щоб прогнати звідти кількох зауважених.

— Хотів би я знати, чому певні речі спрацьовують, — зауважив Фрактал.

— Не ти один, — відказала Шаллан, нахилившись. І скривилася, коли фургон підскочив на особливо великому камені. — Вчора ввечері біля багаття Твлаква я зробилася осяйною.

— Так.

— Ти не знаєш чому?

— Через брехню.

— Моя сукня стала іншою, — повела далі дівчина. — Присягаюся тобі, що вчора ввечері ці потертості з дірками зникли. Хоча тепер вони знову на місці.

— Ммм. Так.

— Мені треба навчитися керувати цією нашою здатністю. Ясна називала її Світлопрядінням. За її словами виходило, що це куди безпечніше, ніж Душезаклинати.

— А книжка?

Відкинувшись на бічні ґрати фіри, Шаллан насупилася. На днищі поруч неї було видно довгу низку подряпин — на позір зроблених нігтями: неначе один із рабів — у нападі божевілля — намагався за їхньою допомогою прокласти собі шлях на свободу.

Книжку, що дала їй Ясна, — «Слова Променистого ордену» — поглинув океан. Це здавалося більшою втратою, ніж інша — «Книга нескінченних сторінок», отримана від наставниці. Адже її аркуші були на диво чисті. Шаллан так і не збагнула всього значення такого задуму.

— Мені так і не випало нагоди прочитати її, — відказала Шаллан. — Коли дістанемося на Розколоті рівнини, треба буде пошукати інший примірник.

А втім, оскільки вони їхали до військового табору, дівчина сумнівалася, що в тамтешніх букіністів широкий асортимент.

Шаллан здійняла перед собою сферу. Та потьмяніла й потребувала підзарядки. Що ж то буде, якщо Твлакв не встигне наздогнати караван попереду й великобуря застане їх у дорозі? Чи рватимуться дезертири навіть крізь стихію — до них і потенційного прихистку у фургонах?

Бурі — ну й гармидеру від них! Їй треба було якось перестрахуватися.

— Променисті лицарі утворювали зв’язок зі спренами, — сказала Шаллан — радше собі, ніж Фракталові. — Симбіотичний — наче в крєм’ячка зі сланцекіркою: живучи в ній, той об’їдає лишайники — і завдяки цьому має чим харчуватися — але водночас очищує сланцекірку.

Фрактал спантеличено загудів:

— То я…