Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

— Однаково, — відказала дівчина, крутячи в пальцях діамантову сферу — крихітний самоцвіт усередині невсипуще поблимував, оточений склом. — Сплески — сили, що керують світом — легше піддаються спренам. Або… ну… оскільки спрени — складники тих Сплесків, то, можливо, річ у тім, що вони ліпше впливають один на одного. Наш зв’язок дає мені змогу орудувати одним зі Сплесків — в цьому випадку, світлом, силою Ілюмінації.

— Брехнею, — прошепотів Фрактал. — І правдою.

Шаллан стиснула сферу в кулаку, і її сяйво, пробиваючись крізь шкіру, забарвило п’ясток, відливаючи червоним. Зусиллям волі дівчина спробувала спрямувати Буресвітло в себе, але в неї нічого не вийшло.

— То як мені цього домогтися?

— Може, з’ївши її? — припустив Фрактал, перемістившись на стінку поряд її голови.

— З’ївши? — із сумнівом перепитала Шаллан. — Раніше мені не треба було їсти сфери, щоб висотати з них Буресвітло.

— А раптом спрацює? Ти спробуй.

— Сумніваюся, що в мене вийде проковтнути цілу сферу, — заперечила Шаллан. — Навіть якби я цього захотіла — а я нітрохи не хочу.

— Мммм, — видобув Фрактал, і від його вібрацій деревина́ затряслася. — То люди… не полюбляють їх їсти?

— Буря забирай! Звісно, ні. Куди ж ти дивився?

— Я дивився, — заперечив той, роздратовано завібрувавши. — Але розібратися важко! Ви споживаєте одне, перетворюєте його на інше… дуже дивне… яке потім ховаєте. Воно має цінність? То чому ж ви його викидаєте?

— Розмову завершено, — відрізала Шаллан, розтискаючи кулака й знову здіймаючи сферу.

Втім, відчуття було таке, наче дещо з почутого могло виявитися недалеко від істини. Минулого разу сфер вона, звісно, не їла, але якимось чином… спожила їхнє Світло — так, наче випила.

Чи радше вдихнула, еге ж? Якусь хвильку повдивлявшись у сферу, дівчина різко втягнула повітря.

Це спрацювало: висотавшись зі скляної кульки, яскравий потік Буресвітла — швидкий, як один удар серця — заструмував їй у груди й звідти, розливаючись, заповнював її єство. Від незвичності цього відчуття вона якось ожила, пожвавішала, підібралася. З’явилася певна готовність… до дії. М’язи напружилися.

— У мене вийшло, — мовила Шаллан, хоча на цих словах із рота заклубочилось люмінесцентне Буресвітло.

Воно здіймалося й зі шкіри, тож треба було повправлятися, доки те не витекло зовсім. Світлопрядіння… Вона мала щось створити. Шаллан вирішила повторити те, що вже робила, й поліпшити вигляд своєї сукні.

І знову — нічого не відбулося. Вона не знала, що робити, які м’язи задіяти — ба навіть чи ті взагалі тут щось важили. Роздратувавшись, дівчина сиділа й відчайдушно намагалася знайти спосіб, як змусити Буресвітло запрацювати, та почуваючись недолугою — адже те витікало крізь шкіру.

І за кілька хвилин повністю вичахло.

— Що ж, вийшло напрочуд непереконливо, — констатувала Шаллан, потягнувшись по нові тростини мáківниці. — Може, варто натомість повправлятися в мистецтві Душезаклинати?

— Це небезпечно, — прогудів Фрактал.

— От і Ясна казала те саме, — промовила дівчина. — Але наставниці в мене більше немає, а вона — як мені відомо — була єдиною, хто міг би цьому навчити. Тож залишається або вправлятися самотужки, або так ніколи й не опанувати цієї здатності.

Вичавивши ще кілька краплин молочка, вона потяглася, щоб утерти їх у поріз на ступні — аж раптом спинилася: рана стала помітно меншою, ніж була всього лічені миті тому.

— Буресвітло зцілює мене, — промовила Шаллан.

— Ти від нього налагоджуєшся?

— Так. Прародителю бур! У мене все виходить замало не випадково.

— Хіба може щось бути «замало не випадковим»? — запитав Фрактал із непідробною цікавістю. — Я не розумію, що означає ця фраза.

— Я… Ну, це здебільшого фігура мови. — І доки той не став розпитувати далі, додала: — Тобто вислів, що його вживають у переносному сенсі на позначення не об’єктивного факту, а думки або почуття.

Фрактал загудів.

— А це що означає? — спитала Шаллан, все одно втираючи молочко. — Що ти відчуваєш, коли так гудеш?

— Гммм… Збудження. Так. Минуло стільки часу, відколи про подібних до тебе щось дізнавалися.

Дівчина вичавила на ступні ще трішки молочка.

— То ти тут, щоб вивчати нас? Стривай-но… ти дослідник?

— Звісно. Гммм. А що ж іще мені тут робити? Я стільки всього довідаюся, доки…

Спрен раптово змовк.

— Фрактале? «Доки» що? — поцікавилася Шаллан.

— Фігура мови.

Ці слова прозвучали абсолютно беземоційно — без жодної інтонації. Розмовляти, як люди, в нього виходило чимраз ліпше — а подекуди й досконало — але тепер Фракталів голос утратив будь-які барви.

— Брешеш, — дорікнула йому дівчина, поглянувши на візерунок на стінці.

Фрактал зіщулився, ставши завбільшки, як кулак — наполовину поменшавши — й неохоче зізнався:

— Так.

— Проте страшенно невміло, — сказала Шаллан, дивуючись зі свого відкриття.

— Так.

— Але ж ти полюбляєш брехню!

— Вона така захоплива, — відказав той. — Ви всі такі захопливі.

— Скажи мені те, що збирався, — звеліла Шаллан. — До того, як змовк. Тільки не бреши, бо я це зрозумію.

— Гмммм. Ти говориш, як вона — дедалі подібніше.

— Говори.

Фрактал роздратовано загудів — швидко й пронизливо:

— Я дізнаюся, що зможу, доки ти мене не вбила.

— То ти гадаєш… наче я збираюся тебе вбити?

— Так було з рештою, — промовив спрен уже тихіше, — і так буде зі мною. Це… повторювана схема — фрактал.

— Це пов’язано з Променистими лицарями? — спитала Шаллан, здіймаючи руки, щоб заплести волосся в косу.

Це було ліпше, ніж залишити його нечесаним — хоча не маючи гребінця або щітки, навіть коса давалася важко. «Буря забирай! — майнуло в думці. — Мені потрібна ванна. Й мило. А ще з десяток інших речей».

— Так, — відказав Фрактал. — Променисті повбивали своїх спренів.

— Як повбивали? Навіщо?

— Це якось пов’язано з обітницями, — відповів Криптик. — Оце й усе, що я знаю. Такі, як я — перебуваючи поза зв’язками — відступили, й багато хто зберіг глузд. Але нам і досі важко міркувати у відриві від своїх, якщо…

— «Якщо» що?

— Якщо в нас немає людини.

— То он що ви з усього цього маєте, — промовила Шаллан, розплутуючи пальцями волосся. — Вам — думку, а мені — Приборкування сплесків. Симбіоз.

— Осмисленість, розумність, життєвість ідуть від людей, — сказав спрен. — А ми — ідеї. Ідеї, які хочуть жити.

Шаллан продовжувала заплітати волосся.

— Я не вб’ю тебе, — твердо пообіцяла вона. — Нізащо не вб’ю.

— Не думаю, що й інші мали такий намір, — відказав Фрактал. — Але це неважливо.

— Це дуже важливо, — заперечила дівчина. — Я не вчиню так із тобою. Адже я — не Промениста лицарка: щодо цього Ясна висловилася цілком недвозначно. Не кожен, хто орудує мечем — обов’язково солдат. Тож сама лише здатність до певних дій іще не робить мене Променистою.

— Але ж ти виголосила обітницю.

Шаллан заціпеніла.

«Важить життя, а не смерть…» Ці слова долинули до неї з мороку минулого, про котре вона не хотіла пам’ятати.

— Ти живеш брехнею, — промовив Фрактал, — бо вона дає тобі сили. Але правда… Шаллан, мені звідкись відомо, що не сказавши правди, ти не зможеш зростати.

Та закінчила