Читати книгу - "Мобі Дік, або Білий кит"

* * *

Так ми плели й плели, аж раптом якийсь дивний звук, протяглий, нелюдський, дикий і мелодійний, змусив мене здригнутися, нитка волі випала з моїх рук, і я втупився у хмари, звідки, наче на крилах, линув цей крик. У висоті наді мною стояв на салінгу цей шалений індіанець з Гейхеда — Тештіго. Посунувшись уперед усім тілом і, наче скіпетр, простягти вперед руку, він з короткими раптовими перервами тягнув своє дике волання. Слід гадати, цієї миті такий самий крик вихопився у всьому морі з грудей сотень чатових, піднесених над палубами своїх китобійців на таку ж страшну висоту; та з небагатьох грудей цей давній поклик китобоя міг вихопитися такою чудовою руладою, як у Тештіго.

Червоношкірий чатовий наче ширяв над нами в повітрі, із такою жагою вдивляючись у горизонт, що здавалося, наче це якийсь пророк чи віщун побачив тіні Долі на обрії і своїм несамовитим воланням сповіщає про їхнє наближення.

— Фонтан на горизонті! Отам! Фонтан на горизонті! Фонтан!

— Де, де?

— Справа на траверзі, милі за дві звідси! Ціле стадо!

В одну мить усе заворушилося.

Кашалот випускає фонтани з такою ж усталеною регулярністю, з якою цокає годинник. І за цією ознакою китобої відрізняють цю рибу від інших представників її родини.

— Показують хвости! — знову пролунав голос Тештіго; кити зникли під водою.

— Швидше, стюарде! — гукнув Ахаб. — Час!

Галушка стрімголов метнувся вниз, поглянув на годинника і з точністю до хвилини повідомив Ахабу час.

Тим часом корабель був поставлений по вітру і тепер тихо коливався на хвилях. Тештіго сповістив, що кити пірнули під воду, тримаючи курс за вітром, тому ми були впевнені, що тепер побачимо їх прямо по носу. Адже цього разу кити не стали б застосовувати своє дивовижне вміння, пірнувши в одному напрямі, розвернутися в глибині під водним покривом і щосили помчати в протилежному напрямку, — як було не раз помічено, кашалоти часто вдаються до такого хитрого прийому; але ж неможливо було уявити, що помічені Тештіго кити могли злякатися, та й взагалі якось відчути нашу присутність. Один із матросів, що не входив до команди вельбота і весь час мусив лишатися на кораблі, змінив індіанця на топі грот-щогли. Чатові з фок— і бізань-щогл спустилися на палубу, діжки з лінем були встановлені на своїх місцях, шлюпбалки виведені за борт, грота-рей обрасоплений, і три вельботи повисли над хвилями, наче три коробочки морського кропу на крутих прибережних скелях. А їхні команди в нетерпінні вишикувалися біля борту; кожен однією рукою ще тримався за поруччя, а ногу вже поставив на планшир. Так стоять напоготові матроси біля бортів військового корабля, що йде на абордаж.

Та в цю вирішальну мить раптом пролунав вигук, що змусив усіх перевести погляд з китів на похмурого Ахаба. І ми, здригнувшись, побачили, що він стоїть, оточений п'ятьма темними примарами, які немовби постали з повітря.

Розділ 48

Перше полювання

Примари — бо саме такими вони постали перед нами в ту мить — рухалися з іншого боку палуби, безгучно й швидко знімаючи троси і кріплення з підвішеної там шлюпки. Ця шлюпка завжди вважалася в нас запасною, хоч її й називали капітанською, бо вона висіла на юті біля правого борту. Тепер на носі в ній височіла темновида постать з одним-єдиним білим зубом, який зловісно зблискував між сірими, наче сталевими, губами. Вбрання цього чоловіка складалося з дуже пом'ятої чорної бавовняної китайської куртки і таких самих широких чорних штанів. Проте над усією цією ебеновою похоронною чорнотою сяяв сліпучо-білий закручений тюрбан, під яким лежало навколо голови заплетене в косу волосся. Його помічники здавалися не такими смаглявими, їхня шкіра мала яскравий тигрячо-жовтий відтінок, притаманний деяким народам, що споконвіку мешкають на Філіппінах, — племені, яке славиться своєю бісівською хитрістю, завдяки чому багато хто з марновірних білих матросів вважає їх шпигунами і таємними агентами самого сатани в морі, а контора їхнього роботодавця, на думку матросів, розташована десь в іншому місці.

Екіпаж корабля все ще спантеличено розглядав цих незнайомих людей, коли пролунав голос Ахаба, що звернувся до старого в білому тюрбані — їхнього ватажка:

— Усе готове, Федалло?

— Усе готове, — просичав той у відповідь.

— Спускайте вельботи! — гримнув Ахаб через усю палубу. — Чуєте? Спускайте вельботи!

У його голосі була така грізна сила, що матроси, попри своє збентеження, тої ж миті перестрибнули через планшир; закрутилися, завищали блоки; три вельботи з плюскотом упали на воду; а люди із спритністю та завзяттям, що властиві лише китобоям, пострибали, наче кози, з борту до човнів, які гойдалися на хвилях далеко внизу.

Та вони ледве встигли відгребти з підвітряного боку, коли, обігнувши корму, з-за протилежного борту виринув четвертий човен з тими самими п'ятьма незнайомими на веслах і Ахабом, який, випроставшись на кормі у весь зріст, гучно крикнув Старбаку, Стаббу і Фласку, щоб вони розтяглися по воді подалі один від одного, захопивши якомога більший простір. Але всі погляди знову були прикуті до темнопикого Федалли і його команди, і тому на вельботах не почули наказу.

— Даруйте, капітане? — перепитав Старбак.

— Розтягніться, — наказав Ахаб. — Ширше! Усі чотири човни. Гей, Фласку, спускайся нижче за вітром!

— Єсть, сер! — весело озвався опецьок-Водоріз, відхиливши назад своє величезне стернове весло. — Нумо, хлопці! Ану ще! Іще! Ще раз! Ось вони, прямо по носу! Хутчіш! Чого ти вирячився на тих жовтих парубків, Арчі?

— Та ні, сер, я нічого, — відказав Арчі. — Я ще раніше про все це знав. Хіба я не чув, як вони шарудять у трюмі? Я навіть Кабако про це казав. Ну, а що ти тепер скажеш, Кабако? Це безбілетні пасажири, містере Фласк.

— Ану, хлопці, наляжте, наляжте, дітоньки, — лагідно й заспокійливо промовляв без передиху Стабб і в чиїй команді все ще вчувався неспокій. — Чого це ви ледве ворушитесь? На що ви очі вилупили? На тих хлопців у капітанській шлюпці? Ото дивина! У нас тепер на п'ятеро людей більше, ну то й що? Чи не все одно, звідки вони взялися? З ними ще веселіше буде. Ану наляжте, кажу вам! Від них, може, тхне сіркою, та нам байдуже. Чорти теж