Читати книгу - "Вибрані твори"

Зрештою, як на те вже пішло, в чому вбачає Ігор «печать декадансу»? Чи ж не багато в своїх віршах присвячують уваги, власно, цім «траґічним хвилинам» Маланюк, Ольжич і Мосендз? Чи ж нема ціх трагічних хвилин і у тебе і у мене («Під Килимом», «На могилі Петлюри», «О, ні, не хочу ні Верлєна...» з твоїх, а «Мужчинам», «Поворот», «Чужа весна» з моїх). Але не можемо ж ми жити весь час в такому настрою! І чому це може зрозуміти і захоплюватися твоєю еротикою мій 60-літ-ній папа, а не може розторопати вдвічі молодший Ігор??!!!

Моя люба Натуся! Не знаю, що ти збираєшся відіслати до «Вістника», але чи варто боятися нападів на еротику, яка, як ти сама кажеш, є твоїм стилєм?

Я пошлю два вірша: «Літо» (еротика!) і другий без назви, не еротичний. Обидва маленькі.

За «Подорожнього» приймають Донцова? Ох, я цього сподівалася! Але хто приймає? Ти, Андрій, Петрусь, навіть Маланюк знали, що «Подорожній» був написаний ще в лютому, отже, до «повороту» подорожнього.

Щодо вірша «Без присвяти», то, їй Богу, не знаю, чи писав його редактор. Може.

Щиро посміялася над твоїми рядками про Петруся, яко «чеснотливого Катона», але все ж надіюся, що він мені не зробить такої «товариської» послуги і взагалі при Михайлові цього питання не буде підіймати. Зрештою, щодо листа, згадавши лист, написаний Коваленкові, я спокійна. Участь його для мене відома.

Редактор ставиться до мене так, як Андрій до тебе: все, що я кажу, роблю, пишу, кожний мій рух, усміх — все є для нього «надзвичайне». Моя прив’язаність до нього йому потрібна, як і його — мені. Я його не ідеалізую, Натусь, о ні! Але я його люблю таким, яким він є, і я з ним можу бути самою собою, як ти з Андрієм. Ріж-ниці в роках я не відчуваю. Зрештою, в наших відношеннях вона не грає жадної ролі.

Від Мосендза мала листа вчора. Прислав мені теж «Вістник» — маленький журнал, який виходить в Братиславі. Леонід пише тепер вінок сонетів (15!), який має бути присвячений якійсь панні. Страждаю за нього, бо це ж треба 21 однакових рим!! На це здібний лише Мосендз.

Пише теж ліричну драму з часів... визволення Нідерландів і перекладає Рільке «Karl der Zwölfte von Schweden reitet in der Ukraine». В цьому весь Мосендз.

Міша дістав потішаючі відомости від Мик. Миколови-ча і від батька і нібито все полагоджено, лише контракт має бути продовжений, коли якийсь там зверхник повернеться з вакацій до уряду. Тим часом, на жаль, з уряду не маємо жадних відомостей, і за цей місяць Міша вже пенсії не дістав. Ти питаєшся, куди вислати «рату» борга. Якщо маєш гроші, то наОльшевку, як не маєш, то не прохай, будь ласка, ні у кого. Якось буде.

Я вже страшно скучила за Варшавою і за тобою. Вже так хочу музики, руху, розмов з тобою. Але буду ще тут місяця два. Жалію, що тут такі недобрі умови, а то б запросила тебе до себе. Тут вже навіть не мокро, бо осушили болота, отже, лише з їжею тут слабо, бо не все можна дістати, а у тебе шлунок вередливий. А шкода, бо ми тепер маємо дві, досить чисті, кімнати з темними фіранками на вікнах. Могла б жити, скільки хочеш, а життя б тобі не коштувало ні гроша.

Редакторові я таки написала на село, бо і так не писала йому більше місяця, а тепер чекаю відповіді.

Дуже хочу, щоб Мішу залишили, бо інакше не уявляю, як ми будемо жити. На батька надії нема. А до того іде осінь, а з нею Варшава, мешкання, одяг і т. п. Хоч би виграти!!

Ґізе звичайно свиня. Нам не написав нічого! А ми ж цілу зиму мовчали, коли він не палив, аби не псувати відношення! Але тепер всі люди — матеріалісти. Якось буде! А може,. він лише на літо винайняв.

На днях з Zelaznej виїздить технік з дружиною. Виїздить і дружина шефа. Я буду цілком без товариства, але це мене не хвилює, бо особливої приємності від цього товариства я не маю.

Не розумію, чому Зоя тобі не відписує, бо їй би переслали листа, коли б її вже не було в Подєбрадах. Чи ти дала їй свою нову адресу?

Чому у тебе таке небажання людей, знайомств, танців і спільного пляжування? Чи це вплив Ігоря? В той час, коли...

Ух! Продовжую тобі писати після того, як я засмажила і протушила кабачки. Уяви собі цю приємність в таку шалену спеку. Всяку чорну роботу робить мені тепер господиня, але «делікатеси» я. Вчора дістала від Зої Ро-мановни кошик з ріжними продуктами, які тут тяжко дістати. Річі для моєї господині цілком незрозумілі: кабачки, зелений горошок, карафіол. Все це вона бачить перший раз. Я радію, що можу в наше меню внести якусь ріжноманітність. Але не думай, Натусь, що господарські клопоти заповнюють мою душу і я роблюся «чесною труженицею». Я дуже не переймаюся цим, хоч лопаю багато і цього року поправилася навіть в своїй Желязній.

Не дивуйся, що я пишу так пагано. Спека... Рука не працює, але все ж накатала тобі таку простиню, що аж!! Пиши! Не забувай свою «Клярцю».

Любов є?!?

Цілую міцно тебе і Ідуську. Чи має вона рожеву сукню з квіточками і чи личить вона їй?