Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

«Знову цей голос», — розлючено подумала Гелена. Час від часу вона чула голоси, проте нікому в цьому не зізнавалась.

Жінка глянула вниз і їй здалося, що вона побачила фігуру жебрака. Той просив…милостиню. Розсміявшись, Гелена миттю збігла вниз, нащупала рукою гаманець і простягнула старому. Однак, той лише похитав головою:

— 7 авеню, будинок 5 квартира 20, — мовив він.

— Що ти сказав? — жінка витріщила на нього здивовані очі. Дощ нестримно лопотів по калюжах, а вітер люто завивав і їй здалося, що мовлене жебраком їй вчулося.

Але чоловік замість відповіді на питання почав танути. І без того сірий він посірів ще сильніше, потоншав і зменшився, а потім зник, немов, змитий з асфальту дощем, малюнок.

Гелена скрушно зітхнула, загорнулась у мокрий плащ, глянула вгору, звідки щойно збиралась стрибати, похитала головою і… побрела за вказаною адресою.

Вона добре знала цю вулицю, одразу за мостом треба повернути за ріг і йти вздовж головної дороги. Непарні будинки стояли ліворуч. Під першим номером був банк, під третім готель. Будинок 5 був новобудовою і в ньому світилося лише кілька вікон — чи то люди спали, чи ще не засилилися.

Тим складніше було в цій новобудові відшукати квартиру з прикріпленим на дверях номером. Але їй це вдалося. Дзвінок не працював, двері були незамкнені.

Гелена штовхнула їх і опинилась в запущеній, сірій, обплетеній павутиною кімнаті.

Було далеко за північ і Гелена з Ятубом вже бачили сьомий сон, а Орл все ворочався у своєму ліжку і не міг заснути від страхітливих видінь, коли Грак і Рольс зустрілися в кабіні капітана.

— Ну і що? — запитав Грак нетерпляче.

— Дещо довідався. Тепер це вже не підозри. — мовив Рольс. — Вона справді розмовляє. Але про що — почути не вдалося.

— А голос другого. Його ти чув?

Рольс похитав головою:

— Якби ж то. Здається, ніби вона розмовляє зі старим другом, однак, його голосу не чути. Але деякі речення звучать як питання, ніби вона його щось запитує. Потім пауза — ніби слухає відповідь.

— А що, коли це просто, — Грак зробив непевний рух рукою, — галюцинація.

— Звичайно це може бути галюцинація. — погодився Рольс. — Але звідки нам знати, що галюцинації на Стрільці такі ж безневинні, як і на землі. Можливо тут вони набагато небезпечніші.

— Ммм… Не думав про це.

— Сьогодні на зібранні вона нічого не сказала про свого співрозмовника. — мовив Грак.

— Отже, вона це приховує.

— Але навіщо?

— Я б і сам хотів це знати, — задумливо мовив Рольс. — Мені здається ми могли б поговорити з нею про це. Однак, з іншого боку — чи скаже вона правду?

— А якщо їй вдалося встановити контакт з колапсуючою зіркою. Цього ви не припускали? — запитав Грак.

— Все може бути, капітане. Все може бути. Той, з ким вона розмовляє може назватися ким завгодно. Цікаво не те, ким він назвався, а хто — насправді.

Грак кивнув.

— Гаразд Рольсе, продовжуйте стеження. Якщо щось проясниться — негайно доповідайте мені, не зважаючи на час.

Рольс слухняно хитнув головою.

…В кімнаті панувала темрява. Спершу нічого не було видно. І лише коли очі призвичаїлись, Гелена помітила дівчинку, яка сиділа на підлозі. Позаду неї у примітивній подобі колиски рюмсав Неназваний. Це були голодранці — босі, голодні, обідрані. Молі було від сили 3 роки, Неназваному — кілька місяців. Як вони жили тут, з ким, хто їхні батьки… Все це лишилося і до сьогодні для Гелен загадкою. Молі говорила дуже нерозбірливо, добре, що вона взагалі говорила в такому віці і таких умовах.

— Де ваша мама? — запитала Гелен.

— Ти, — відповіла Молі, тулячись до брата.

— З ким ви тут живете?

— Він сказав, що ти прийдеш.

— Хто він?

— Він.

— Він — ваш дід, так?

Молі різко похитала головою.

— Батько?

Знову заперечення.

Чорт зна що…

— Братик хворий, — протягнула Молі.

І лише тут Гелена звернула увагу, що хлопчик важко дихав, вона приклала долоню до його голови — жар.

Як уві сні вона викликала таксі і везла дітей у лікарню. Медичні сестри витріщались на неї як на пришелепувату — мокра, обдерта з дітьми в лахміттях. Байдуже. Пояснювати надто довго. Не знаєш з чого почати. Дітей обстежили. З Молі було все гаразд, а от Неназваний мав запалення легень. Гелена повінстю оплатила його лікування, але це не допомогло.

За кілька днів їй зателефонували і попросили приїхати забрати… тіло.

— Братик більше не повернеться? — запитала Молі, тулячись до Гелени.

Жінка обняла Молі і погладила по голові.

— Він пішов від нас, так?

Молі все зрозуміла. Хоча Гелена й намагалася приховати очевидне. Але ця дівчинка була надзвичайно, не по віку, мудра. Молі залишилась жити з Геленою у її квартирі і все було добре, доки не з’явилась та хвороба.

… З побаченого Стрілець А зрозумів не все. Найбільше його здивувала поведінка самої Гелени. В його єстві був закладений інстинкт виживання за будь-яких умов і за будь-яку ціну. Вона ж, збиралась добровільно відмовитися від життя. Це не вписувалося у його розуміння.

Він відчував себе якось дивно від спілкування з Геленою, однак прагнув його продовжувати.