Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

Стрілець А розумів, що розмовляє зовсім з іншою істотою. Конструкція її відмінна від його. Спершу йому навіть видалося, що це хаотичне нагромадження внутрішніх органів невиправдане. Проте, чим далі він заглиблювався у вивчення об’єкту, тим дивовижніші речі помічав. Об’єкт ніби жив одночасно у кількох паралельних світах — реальному і внутрішньому. Внутрішній переповнювали вимисли, фантазії і фобії, які значно більше впливали на життя об’єкта, аніж події світу зовнішнього. Парадокс, але внутрішній світ, хоча і був реакцією на зовнішній, та для Гелени видавався реальнішим за саму реальність. Оце так об’єкт!

— Навіщо ти хотіла знищити себе? — Стрілець говорив монотонно, так ніби пропонував своїй новій знайомій випити кави.

— Емоції захлеснули мене.

— Що це таке, емоції?

Гелен на мить задумалася. Вперше в житті їй доводилося підшуковувати пояснення очевидним речам.

— Реакція на зовнішні події, яка не піддається контролю мозку, — відповіла вона нарешті.

— Це не логічно. Головний інстинкт у всіх — самозбереження. Навіть якщо вони не розуміють для чого.

Гелена стенула плечима.

— У вашого роду присутні відхилення, — констатував Стрілець А. — Я вивчав ваших колег. У них також інстинкт самозбереження не надто розвинений. Натомість потужно розвинене бажання отримати задоволення. Для мене це не зрозуміло. Навіть перед страхом смерті, вони не концентрують усі сили на тому, щоб врятуватися, а розпорошують енергію на думки про задоволення.

Гелена розгублено дивилась поперед себе:

— Я не знала про що вони думають. У жінки сильно розвинений інший інстинкт — материнський. Вона ладна пожертвувати собою, аби врятувати те, що в ній зародилося, — на мить Гелена змовкла, потім схлипнула. — Це було нестерпно, нестерпно жити так.

— Що з тобою? — Стрілець був остаточно збитий з пантелику.

Гелена швидко витерла пальцями очі.

— Це сльози. Я плачу, — пояснила Гелена.

— Сльози, — повтори Стрілець.

— Коли людині боляче, вона плаче.

— Тобі боляче?

Гелена зітхнула:

— Це в минулому. Тепер це спогади, які викликають печаль.

— Печаль.

— Так. Ледь-ледь відчутний жаль за тим, що нічого не можна змінити.

— Не розумію.

— Коли вже нічого не можна повернути, бо все в минулому, тоді виникає жаль.

— Завжди можна все повернути.

— Можливо, для когось і можна. Але для нас, звичайних людей, — це неможливо… Є речі, які не пояснюються, — прошептала Гелена. — Їх можна тільки відчути.

Стрілець А надовго замовк, аналізуючи відповіді і врешті запитав:

— Для того, щоб відчути обов’язково мати таку оболонку, як у тебе?

— Тіло? Ні, думаю, для цього треба мати душу.

Система, що відповідала за збір інформації Стрільця А активно працювала. Він ще ніколи за такий короткий час не отримував такої лавини знань.

«Душа — атма, енергетична субстанція невидимого кольору, вільна від умовностей і необмежена ані часом, ні простором, що опиняється в заручниках фізичного тіла» — видавав банк даних Стрільця.

— Мені здається, — мовив він. — Ти хочеш побути одна. Я повернусь через деякий часі і ми продовжимо.

Гелена кивнула. Вона була збуджена, в руках відчувала тремтіння. Це від спогадів, що несподівано нахлинули — заспокоювала вона себе. Але серце підказувало інше — давно, дуже давно з нею не було нічого подібного. Вона закуталась в картатий плед, звернулась клубочком і заснула.

Вранці вона знову почула голос. Тої миті вона якраз варила каву в кавоварці і ледве не обпеклася.

— Гелено!

— Так.

— Озирнись назад.

Вона повернулась і побачила на столі 17 орхідей різного забарвлення у керамічних вазонах — точнісінько таких, які багато років тому їй подарував на день народження однокласник Рест. Він запросив її у маленьку кав’ярню за коледжем, яку перед цим заставив квітами.

На ті часи це були найдорожчі квіти на земній кулі і Рест складав гроші цілий рік, аби купити їх, економлячи на обідах в коледжі. Гелена була на сьомому небі від щастя. Вони кілька годин переносили вазони в її будинок, жартуючи і кепкуючи з шкільних приятелів. В дорослому житті їй робили й інші подарунки. Проте цей — чомусь був найдорожчий. Адже всі інші подарунки чоловіків мали підтекст, або натяк. Всі, окрім цього.

Жінка гадала, що вже й забула про ті часи і свої дитячі почуття, але щойно квіти з’явитися, як хвиля теплих спогадів колихнулась в її серці. Отже, підсвідомість навіщось берегла ці спогади.

Серце Гелени стислось.

— Що це? — розгублено запитала вона. — Звідки вони тут?

— Ти казала, що у вашому світі нічого не можна повернути, але тут все не так.

— Звідки ти дістав їх?

— Все, що колись існувало має свою структуру, Гелено. Інформація про нього зберігається у всесвітній базі даних і при бажанні його можна відтворити.

Гелена якийсь час помовчала. Підійшла до букету, невпевнено поторкала пелюстки, вдихнула пахощі. Квіти були справжні і пахли вологою.

— Але ж це неможливо. Тут немає землі, атмосфера непридатна для вирощування квітів, чи ти у теплиці?…

— Інколи достатньо пам’яті. — загадково мовив Стрілець.

Гелена лише похитала головою.

— Навіщо ти це зробив?

— Мене захлеснули емоції.

— Що-о-о-о-о?

Від подиву у Гелени підкосились ноги. Коли вона відкрила очі, помітила що напівлежить у кріслі-качалці. Тіло було настільки скуте, що вона не могла поворухнутися. В голові знову зазвучав голос і їй здалося, що він вже не відливав металевими нотками, а був схвильований.

— Що з тобою сталося? Ти налякала мене.

— Я? — Гелена спробувала підвестися, але їй не стало сили і вона опустилася. — така квола.

— Чому це сталося? — не вгавав Стрілець А.

— Ти… Ти говориш не так, як раніше. Ти говориш як… як людина.