Читати книгу - "Пташиний спів"

Я прошу тебе переказати вітання багатьом моїм добрим друзям.

Будь ласка, переказуй мою любов мамі, Тому, Дейзі та малюкам.

Сподіваюся, що це «au revoir»[2], а не «прощавай».

Дописавши листа, він ніяк не міг змусити себе заклеїти конверт. Знов витягнувши листок, він дописав внизу по діагоналі: «Вище носа, Теде, не хвилюйся за мене! Все гаразд».

За вісім годин до атаки гармати замовкли, щоби зберегти побільше снарядів на ранок.

Вночі ніхто не спав. Тіппер кидав погляди невір’я на Леслі і Стада. Ані чари, ані забобони уже не могли його звідти витягнути. Останній шанс упущено. Залишилося тільки протриматися до ранку.

Стівен вдивився в обличчя Вірна, котрий сидів поряд. Бірн зустрів його погляд, і Стівен відвів очі. Бірн здогадався.

Він підвівся і пішов до Ханта, котрий стояв на колінах на підлозі траншеї й молився. Доторкнувшись до плеча, він поклав руку йому на голову. Потім підійшов до Тіппера, стукнув його по плечі та енергійно потис руку.

Смітта Петросян, капрали, перевіряли спорядження, повільно соваючи його поміж солдатами, котрі не хотіли посуватися.

Бреннан сидів сам та курив.

— Я подумав про Дугласа, — сказав він, і Стівен кивнув.

Раптово Бреннан затягнув ірландську пісню.

Бірн простяг руку і притис Тіппера до грудей.

— Вже недовго лишилося. Вже скоро.

Близько четвертої, у найглухішу ніч, на передовій встановилася мертва тиша. Ніхто не промовив ні слова. Замовкли навіть птахи.

Нарешті з-за пагорба пробилося куце зарево. Над рікою підсвітило димку. Пішов дощ.

Грей, зібраний та похмурий, стояв на початку комунікаційної траншеї.

— Атакуємо о сьомій тридцять.

Командири взводів були шоковані і з недовірою питали:

— Що? Удень? При денному світлі?

Коли час атаки повідомили солдатам, у них на обличчях проступив переляк.

Принесли сніданок та чай у каністрах з-під палива. Серйозне обличчя Ханта схилилося над маленькою пічкою, де грівся бекон.

Стівен відчув, як кислота від безсонної ночі підіймається зі шлунка до рота.

Потім принесли ром, і солдати почали розмовляти. Хтось із молодих похитувався та сміявся від спиртного. Випадкові вночі постріли з німецької сторони набирали обертів, і це дуже здивувало солдатів, адже їм сказали, що гармати ворога знищено.

Британська артилерія заговорила у відповідь. Солдати нарешті були достатньо близько, щоби побачити, які руйнування ворогові наносить обстріл, і це їх трохи підбадьорило. Стад і Леслі, вцідивши достатньо рому, розмахували руками над головою і кричали. Було видно, як снаряди здіймають фонтани землі перед німецькими окопами.

Шум над головою посилювався. Сьома п’ятнадцять. Вже майже час. Стівен на колінах. Хтось наостанок виймає з кишень фотокартки, щоб поцілувати дружину та дітей. Хант розповідає брудні жарти. Петросян стискає срібний хрестик.

Обстріл досяг максимуму. У повітрі над головами оселився постійний шум — наче гойдалися хвилі, яким не було об що розбитися. Такого звуку більше немає на землі. «Ісусе, — промовив Стівен. — Ісусе».

На хребті вибухнула міна, викинувши у повітря утрамбовану землю та наче вивернувши її назовні. Полум’я піднялося вгору більш ніж на сто футів. Вибух був занадто сильним, подумав Стівен. Його налякали масштаби. Ударна хвиля досягла траншей. Бреннана скинуло зі стрілецької сходинки, і він зламав ногу.

«Пора рушати», — думав Стівен. Але команди не було. Бірн запитально подивився на нього — той струснув головою. Ще десять хвилин.

Полилися постріли з німецької сторони. Бруствер британських окопів бризкав землею від влучань куль із кулеметів. Стівен похитав головою. Солдати кричали.

— Рано! — крикнув Стівен. Повітря над їх головами ніби стверділо.

Хвилинна стрілка його годинника уповільнилася. Двадцять дев’ять хвилин. Губи стискають свисток. Нога на драбині. Він важко проковтнув слину і дунув у свисток.

Стівен вибрався з траншеї і роздивився навколо. На якусь мить стало тихо — британська артилерія замовкла, і німці теж припинили вогонь. Високо у безхмарному небі літали, співаючи, жайворонки. Він відчув себе одиноким, наче опинився у новому світі в момент його творіння.

Тут артилерія взялася за створення першої вогневої завіси, і німецькі кулемети знову заговорили. Ліворуч від Стівена солдати намагалися вилізти з траншеї, але кулі зрізали їх раніше, ніж вони встигали піднятися на ноги. Діри у колючому дроті були забиті тілами. За його спиною йшли солдати. Він побачив Грея, котрий біг вздовж краю траншеї та заохочував піхотинців.