Читати книгу - "Зоряні крила"

— Так що, Павле Матвійовичу, — урочисто запитав Матросов, — не зміниш свого слова?

— Ні, — твердо відповів дід.

— Тоді, в ім'я зміцнення нашої армії, наказую тобі пустити хлопців в авіашколу.

Хвилину дід мовчав, потім твердо, з великою самоповагою відповів:

— Коли наказуєш в ім'я зміцнення армії, то такого наказу переступити не можна нікому. Хай ідуть.

Усі троє молодих Котиків з першого ж слова зрозуміли батькову гру. Вони стояли біля столу і докладали величезних зусиль, щоб тільки зберегти урочистість моменту.

— Іншої відповіді я від тебе і не чекав, товаришу Котик, — підвів підсумки Матросов. — Ну, хлопці, от і кінець усій справі.

Василеві навіть не повірилося, що цю важку справу вже вирішено раз і назавжди. Він глянув у вікно на все будівництво, на височенний тепляк і раптом здригнувся.

Йому здалося, ніби височенна біла гора тепляка похитнулася.

Над деталями хвостового оперення бомбардувальника Марина працювала з захопленням. Вона познайомилася з загальним проектом і побачила, що Крайнєв ще й досі не розв'язав усіх проблем, які постали перед ним. Крейсер мав звичайні контури швидкісного літака. Звичайні мотори мали надати йому значної, але вже давно досягнутої швидкості. Правда, для цього класу машин така швидкість була рекордною, а навантаження крейсера збільшувалося незвичайно.

Інженери працювали до пізньої ночі, а об одинадцятій годині, за заведеним звичаєм, збиралися в кабінеті Крайнєва. Тут робився підсумок дня. Тут обговорювали закінчені частини роботи. Тут остаточно оформляли крейсер.

Крайнєв керував усім. До нього зносили всі креслення, всі зауваження, всі думки. З цього всього треба було вибрати потрібне і відкинути мотлох. Це була важка робота, але вона давала ясно видимі наслідки.

Весь колектив працював, як добре злагоджена машина, і маленьким коліщатком в цій могутній машині відчувала себе Марина Токова. Вона знала, що Крайнєв стежить за її роботою особливо уважно. Це не тільки тому, що хвостове оперення дуже важлива річ. Крайнєва цікавить, як саме працює інженер Токова. Марина все це знає. Вона працює на повну силу. Вона не збирається підводити Крайнєва і інститут.

Тоді, мабуть вперше в житті, відчула Марина величезну дисциплінуючу силу колективної роботи. Вона віддалася цій роботі вся, щиро і чесно, знала, що може зробити свою частину роботи краще, ніж будь-хто інший, і працювала не покладаючи рук.

А одного вечора Валенс прийшов глянути на креслення Марини Токової. Ніхто не сказав би, що Валенс от уже кілька тижнів спить по три-чотири години на добу, разом із Крайнєвим зводячи роботи всіх інженерів. В ньому був запас незламної енергії, він умів витрачати сили свої економно і точно. Саме тому ні втома, ні сон не могли схилити його посріблену голову.

З ним Марина почувала себе завжди напрочуд спокійно і вільно. З ним можна було іти цілком упевнено. Визначивши все це для самої себе, Марина вже більше не мала таємниць від директора.

І в той вечір, коли відчинилися двері і висока постать з'явилася на порозі, Марина всміхнулася радісно і привітно. Вона знала, що директор буде задоволений: робота вже підходила до кінця, а так вдало продуманої системи управління Марина в своїй роботі ще не пригадувала. Справді, їй не доведеться червоніти, коли в кабінеті Крайнєва поставлять на обговорення її креслення. Вона нього цілком певна, і Валенс, здається, теж певен.

Правда, можливо, що конструкція рулів глибини і викличе у когось із інженерів заперечення. Вона надто оригінальна і не передбачена загальною схемою крейсера. Але ж навіть сам Крайнєв нічого не заперечив, коли Марина показала йому перші ескізи. Місяці, проведені в інституті, навчили її краще розбиратися у власних проектах. Цікаво знати, що скаже тепер Валенс.

А директор розглядав рисунки дуже уважно, розклавши їх перед собою на столі:

— Здорово придумано.

Марина навіть збентежилася в першу мить. Вона чекала зауважень, критики, але ніяк не такої прямолінійної оцінки.

— Крайнєв сказав мені, що ви придумали винятково надійну конструкцію рулів. Зізнаюся вам, я спочатку навіть не повірив. Проте зараз я цілком погоджуюся з таким висновком.

Марина почервоніла, збентежилася, хотіла приховати своє збентеження і від того почервоніла ще більше.

Валенс згорнув креслення, поговорив ще трохи і вийшов в кабінету.

А Марина, довго сиділи нерухомо на одному місці. Все співало в ній, все жило однією думкою. Крайнєву сподобалося.

Марина посунула папери, і креслення розгорнулися, вона побачила рулі. Це була її робота, її перемога.

І тоді знову буйна хвиля радості змела всі інші почуття.

Свою нову трикімнатну квартиру у великому будинку на вулиці Леніна Юрій Крайнєв узявся обставляти з такою енергією, паче не сьогодні-завтра сюди мала переїхати Ганна. Само собою розумілося, що з лікарні вона вже не поїде до себе, а житиме разом з Крайнєвим. І хоча про це між ними не було сказано ні слова, Юрій не сумнівався, що так воно і буде.

Тепер він проводив з Ганною в лікарні цілі години і в глибині душі думав, що лікарі надто вже полохливі і невпевнені в своїй медичній науці, коли не виписують цілком здорову людину. Він на власні очі бачив, як швидко видужує Ганна, і міг тільки радіти з того.

І ось одного вечора, коли Юрій, як звичайно, сидів біля своєї коханої, до палати зайшов сивий професор, той самий, що так вагався колись — пускати чи не пускати сюди Юрія