Читати книгу - "День на роздуми, Олександр Вікторович Зима"

шкіряним сидінням, торшер з шовковим абажуром. Одна стіна заставлена секційними шафами з безліччю шухляд та дверцят, зачинених на ключ. Хілда не встигла як слід роздивитися, бо від столу до неї йшла струнка й тендітна Мері Куант, якій Хілда Брайнт особисто одягнула на шию платиновий кулон з надчутливою антеною і цим майже прирекла її на повільне вмирання від привидів і чужих голосів. Це була та ж Мері, тільки очі її тепер владно й звисока оглядали Хілду, даючи зрозуміти, що всі «послуги» Брайнт зважені й гідно оцінені, і тому їй самій доведеться рятуватися від кинутого в Мері затруєного бумеранга…

— Вітаю вас, міс Хілда, й дуже рада, що ви не погребували запрошенням мого чоловіка. — Мері проказала це так невимушено, що навіть у Хілди затерпло в грудях. — Ви дуже люб’язні, міс, — додала Мері й показала рукою на крісла: — Проходьте, панове, — звернулася до Вундстона, ніби бачила його вперше.

— Містер Джой Блеклі, - відрекомендував Френк.

— Влаштовуйтесь, де кому зручно. Прошу вас, любий, — повела очима на Френка, — почастувати гостей на свій смак. З дороги не завадило б підкріпитися коньяком. Ви не проти, міс Хілда?

— Мені треба вести машину, — відмовилася Брайнт. — Сер Вундстон теж, гадаю, не залишиться тут ночувати. Краще б розпорядилися подати гарячої кави й сандвічі.

— Сьогодні у нас буде непогана вечеря, тому я розпорядилася підготувати для вас кімнати. Гадаю, ви не залишите нас з Джімом у самотині?

— Я залишаюся, — першим погодився Вундстон і жадібно облизав свої повні губи, стежачи за тацею в руках Френка. — Сьогодні у мене нікудишній настрій, і я боюся, що хтось опиниться під колесами моєї машини. Залишайтесь і ви, Джой, — звернувся до Блеклі, котрий сидів з ним за одним столом.

— Мері сьогодні настільки люб’язна, що доведеться й мені порушити своє правило й заночувати у чужій хаті, - зголосилася Хілда Брайнт, бо мала надію побути з Мері наодинці й вивідати дещо з її нечуваної кар’єри.

— От і чудово, — сказала Мері. — Добре, що ми завжди одностайні в своїх бажаннях. Проте треба вирішити одну невелику справу, а вже потім з легким серцем розпочинати наше бенкетування, — говорила так, ніби все життя вирішувала чиїсь долі й завжди пам’ятала про благодійство для ближнього. — Я вдячна, що обов’язки містера Макларена покладено на мене. Всіх вас я добре знаю. Запевняю, ніхто не буде в програші. Невеличкі зміни стосуються в першу чергу міс Брайнт і містера Блеклі, - наголосила Мері, і Хілду ніби пронизало пекучим струмом. — Ви даремне хвилюєтеся, міс Брайнт, — заспокоїла Мері. — Оскільки ваша ідея про передачу чужих думок ледь не призвела до смерті містера Острожного, без якого нам аж ніяк не обійтися, вам доведеться залишити цю ідею і перейти до конкретного діла. Тут усі свої, а підслуховувати, окрім містера Блеклі, ніхто не зможе, як і не зможе самовільно покинути цю віллу, то будемо одверті. Президент асигнує тільки конкретні й результативні наслідки нашої роботи. Тому ідею про керовану радіобіоімпульсом державу ми тимчасово кладемо в архів і пропонуємо вам, міс Брайнт, і вам, містер Вундстон, розробити й дослідити на практиці біокоманди, здатні викликати тимчасовий шок, почуття страху. Бажано навчитися притуплювати слух, зір, гальмувати здатність до розмноження й таке інше… Сьогодні нам потрібна зброя. Так, саме зброя, що працюватиме на енергії людського розуму.

— Ви пропонуєте знову повернутися до ідеї пастора Берклі? — запитала Хілда Брайнт.

— Ви вгадали, міс Брайнт, — кивнула Мері. — До того ж у вашому розпорядженні результати дослідів містера Берклі. Я не думаю, що ви їх знищили або списали в архів.

— Я не зможу міняти програму без згоди містера Френка, — натякнула Хілда. — Але, якщо справа обернеться саме так, ми з містером Вундстоном теж повинні мати піддослідний матеріал, який був у сера Берклі.

— Про це ви не турбуйтеся, — встряв у розмову Френк і вибачливо глянув на Мері. — Звісно, ні вас, ні тим паче містера Вундстона ми не збираємося ховати в джунглях, де сьогодні надто багато вештається гульвіс. З люб’язної згоди містера Гленда ми арендуємо в нього частину підземного ранчо, де вже обладнуються відповідні кабінети. Вас, містер Блеклі, сер Гленд запрошує на посаду електромеханіка, — Френк перевів погляд на зовні спокійного Блеклі. Йому сподобалося, як володіє собою цей рядовий виконавець експериментів Хілди Брайнт, і мимоволі подумав, що саме на Блеклі можна у всьому покластися. — Ви матимете можливість бувати у найпотаємніших закапелках печери сера Гленда, у вас буде перепустка на вільний вхід і вихід з підземелля, що дуже важливо для постійного зв’язку з вашим безпосереднім керівником Мері Френк.

— Є запитання, панове? — обізвалася Мері й подивилася на старовинний годинник, що ледь чутно вицокував маятником над головою Хілди Брайнт. — Можливо, вас цікавлять строки?

— Не тільки строки, а й гарантії, місіс Френк, — підкреслила Хілда. — Я мушу знати, як оцінено мій талант, які у мене будуть умови життя і межі моєї свободи, що пов’язано з таємницею по проведенню експерименту. Якщо наша лабораторія буде схожа на «зону білих кроликів», звідки пощастило врятуватися лише Пітеру Гоулду, то я повинна знати, заради чого ризикую. Інакше я відмовляюся від усього, що вже зробила, присягаюся зберігати таємницю нашої фірми і йду працювати звичайним лікарем в одну з клінік Атланти. Наскільки мені не зраджує пам’ять, саме на таких умовах я очолила лабораторію і стала керівником групи по керуванню нейроімпульсом. Щоправда, під тією хартією не розписувалися власною кров’ю ні я, ні містер Френк, але я зберегла плівку з записом вашого голосу, містер Френк, — сповістила Хілда і з викликом подивилася на господаря котеджу.

«Боже, куди мене занесло? — з терпким страхом у душі подумав Вундстон, згадуючи щасливі хвилини в університетській лабораторії, де він міг прийти до Малькольна, викликати негра Едді й замовити чорної кави. Міг позбиткуватися над Едді й відвести душу в суперечці з Малькольном. — Гроші ковтнули Макларена… Чи не встромлять і мою голову в зашморг? За два роки я поховав Малькольна й Дейвіда, хоча й не був на їхніх могилах, бо й де ті могили? Невже настала моя черга? Хто ж скористається з тих грошей, що лежатимуть на